Стратегічне планування в системі управління розвитком економіки держави

     

      Для кожної національної країни об’єктивною реальністю сьогодення є загострення конкурентної боротьби на світових ринках за ресурси, ринки збуту і в той же час невпинне зростання соціальних очікувань населення. Порівняного успіху у цій боротьбі досягають країни, здатні сформулювати та реалізувати ефективні стратегії розвитку. Як свідчить новітня історія, навіть країнам «аутсайдерам» за порівняно невеликий термін удавалося досягти високого рівня економічного розвитку, скориставшись національними перевагами та можливостями глобалізації. Провідних учених, державних і політичних діячів турбують численні питання, пов’язані із глобалізацією в економічній сфері. Серед таких питань найголовніше питання для України – як урахувати процеси глобалізації при розробці національної стратегії розвитку і формуванні комплексу заходів поточної економічної політики, яку модель розвитку – ендогенну чи екзогенну – обрати.

      Особливості розвитку економічних систем висвітлені у працях Д. Белла, Дж. Гэлбрейта, М. Портера, Д. Ромера, Дж. Сакса, П. Самуельсона, Р. Солоу, Дж. Сороса, Й. Шумпетера та багатьох інших відомих дослідників. Виявленню макроекономічних залежностей, що впливають на розвиток національної економічної системи в умовах її інтеграції у світову господарську систему, присвячені праці вітчизняних науковців: Я. Базилюк, О. Білоруса, В. Беседіна, З. Варналія, Б. Гаврилишина, А. Гальчинського, В. Геєця, Я. Жаліло, О. Ємєльянова, І. Крючкової, О. Куценко, І. Манцурова, Ю. Оболенського, Б. Панасюка, Ю. Полунєєва, В. Тертички та ін. Проте динамічний розвиток та трансформації світової економічної системи актуалізують дослідження, що спрямовані на виявлення чинників стабільного довгострокового зростання національних економічних систем, та, відповідно, висувають на перший план питання вибору теоретичної парадигми стратегії розвитку країни.

      Наприкінці ХХ та в першому десятилітті ХХІ ст. інтенсифікація процесів лібералізації зовнішньої торгівлі, посилення відкритості більшості національних економічних систем відігравали ключову роль в економічному зростанні як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються. Економічний розвиток більшості країн світу значною мірою став визначатися екзогенними факторами. До останнього часу лідери технологічного авангарду нав’язували неоліберальні рецепти розвитку решті країн світу. Дослідники та політики обґрунтовано переконували, що протекціонізм не тільки уповільнює економічне зростання, а й становить небезпеку. Серед головних причин двох світових війн ХХ ст. називалася і така, як зростання економічних протиріч, що викликані посиленням протекціонізму.

      Економіка кожної окремої національної країни впродовж ХХ ст. стала відкритішою під впливом технологічних, економічних, правових, політичних чинників. Для виявлення сутності відкритої економіки і формування адекватних механізмів її регулювання необхідно простежити еволюцію наукових поглядів на проблеми взаємодії національної економіки із зовнішнім середовищем.

      Існуючі теорії відкритої економіки враховують зростання впливу зовнішньоекономічних зв'язків на національні економічні системи, а також необхідність забезпечення адаптації і стійкості національної економіки в умовах її інтеграції до світового господарства. У зарубіжній економічній науці теоретичні уявлення про відкриту економіку сформувалися в межах трьох головних напрямів: кейнсіанського, неокласичного, «концепції капітальних активів».

      До кінця 60-х років XX ст. у теоріях відкритої економіки превалював підхід, заснований на кейнсіанських методах державного регулювання економіки. Послідовники Д. Кейнса розширили розроблену ним «стандартну модель доходів – витрат», включивши до неї параметри зовнішньої торгівлі і руху короткострокових капіталів, проголосили метою економічної політики держави досягнення «внутрішньої» і «зовнішньої» рівноваги за допомогою грошово-кредитної, бюджетно-податкової та зовнішньоторговельної політики. Під внутрішньою рівновагою розуміли максимальну зайнятість і стабільність цін, під зовнішньою – насамперед рівновагу платіжного балансу. Проблема досягнення внутрішньої й зовнішньої рівноваги одержала назву «трикутник економічних цілей». Кейнсіанська концепція спростувала положення класичної теорії відкритої економіки щодо автоматичного досягнення внутрішньої та зовнішньої рівноваги.

      На думку представників кейнсіанської концепції відкритої економіки, будь-яка нерівновага зовнішньоторговельного обороту може ускладнити процес вирівнювання внутрішньої рівноваги, і тільки державне регулювання сукупною попиту може розв'язати ці проблеми. Кейнсіанська модель відкритої економіки ґрунтується на припущеннях, що передбачають: відсутність інфляції; фіксованість процентних ставок, зарплат та режиму валютного курсу; наявність безробіття.

      Прихильників кейнсіанської концепції критикують за те, що вони намагаються обґрунтувати можливість усунення криз і потрясінь в економіці за допомогою важелів макроекономічної політики держави, тоді як в умовах інтернаціоналізації виникають порушення внутрішньої і зовнішньої рівноваги, які не можна усунути лише на національному рівні. Неокласичні макроекономічні моделі враховують взаємовплив грошово-кредитної сфери і зовнішньої торгівлі. Торговельний баланс, на думку неокласиків, визначається винятково ціновими чинниками – співвідношенням внутрішніх і світових цін. Що вища різниця між ними, то більше сальдо балансу зовнішньої торгівлі. Виступаючи прихильниками монетарного підходу і відводячи попиту на гроші ключову роль у досягненні економічної рівноваги, неокласики обстоюють свободу зовнішньої торгівлі і вільне формування валютних курсів.

      На думку неокласиків, навмисне збільшення кількості грошей в обігу не впливає у довгостроковому аспекті на більшість показників економіки. У короткостроковому періоді грошово-кредитна політика призводить до інфляційних процесів і формування у населення інфляційних очікувань, унаслідок чого відплив із країни короткострокових капіталів і дестабілізація національної валюти.

      Кейнсіанській концепції державного регулювання економіки теоретики неокласичної школи протиставляють ідею ринкового механізму встановлення економічної рівноваги. Сучасні неокласичні концепції відкритої економіки наполягають на відмові від керування сукупним попитом і невтручанні з боку держави у функціонування ринку. Водночас неокласики ігнорують процеси, що відбуваються в реальній економіці, відривають грошово-кредитну сферу економіки від її виробничої основи.

      Вся работа доступна по Ссылке