Цілі стратегічного планування розвитку економіки

     

      Цілі стратегічного планування встановлюються, виходячи з результатів аналізу стану розвитку світової і внутрішньої економіки з урахуванням наявності ресурсів та їх поповнення у перспективі.

      Формулювання цілей стратегічного планування розвитку економіки Проведений аналіз надає змогу визначити, що під метою розвитку соціально-економічної системи країни слід розуміти бажаний її стан, що буде узгоджений із потребами, об’єктивними законами розвитку, початковим станом, реальними умовами і ресурсними можливостями.

      Визначення цілей є одним із конструктивних елементів системи стратегічного планування поряд з принципами, сферами, об'єктами, формами та засобами впливу держави. Цілі, на які спрямоване стратегічне планування, на кожному історичному етапі залежать від багатьох обставин.

      Відповідно до основних засад економічної теорії метою розвитку суспільства повинне бути усе більш повне задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб народу шляхом безперервного розвитку й удосконалювання суспільного виробництва. На цю мету спрямовується розвиток економіки і стратегічне планування.

      Теорія і практика стратегічного планування виділяє такі способи формулювання цілей: у вигляді показників і завдань із розвитку провідних ланок народного господарства, у вигляді кінцевих результатів і у вигляді економіко-математичних критеріїв [11, с. 13-14]. Формулювання цілей планування у вигляді виділення провідних ланок широко практикується у стратегічному плануванні. Провідними ланками народного господарства вважаються електроенергетика, паливна промисловість і машинобудування. З визначення обсягу виробництва продукції цих галузей звичайно починалося складання плану. Планування на основі виділення провідних ланок дозволяє націлити розробку плану на більш інтенсивний розвиток ключових на певний момент галузей економіки. Це дозволяє усунути намічені диспропорції в розвитку економіки, намітити високі темпи росту найважливіших галузей і сприяє підтягуванню інших галузей до рівня ключових. Основними недоліками цього способу є обмежена сфера застосування і труднощі в забезпеченні пропорційного розвитку галузей, що не відносяться до ключових.

      Формулювання цілей у вигляді кінцевих результатів є одним із напрямків удосконалювання планування. Необхідність переходу до планування за кінцевими результатами господарювання викликана тим, що використовувані в цей час у плануванні показники мають істотні недоліки. Так, сукупний суспільний продукт у своєму складі містить проміжні продукти, які надалі споживаються в інших галузях, а також усередині однієї галузі. Природно, що сумарний кінцевий ефект тим вищий, чим більший обсяг продукції, що надходить безпосередньо споживачеві. Якщо на нього не націлюють показники обсягу виробництва (як у випадку застосування показників валової або товарної продукції), то план нерідко виконується за рахунок збільшення обсягу проміжної продукції (частки матеріальних витрат).

      Кінцеві результати суспільної праці за певний період часу більш об'єктивно характеризує чистий продукт суспільства, що у грошовому вираженні являє собою національний дохід. У підсумку виробництво повинне орієнтуватися на задоволення потреб, відбитих у прогресивних показниках. Тоді кінцевими результатами суспільної праці на рівні народного господарства є національний дохід, у галузях – чиста продукція, на підприємствах і в об'єднаннях – реалізована продукція, виражена в поставках продукції певної якості й у встановлений термін.

      Економіко-математичні критерії оптимізації являють собою показники, що характеризують цілі розвитку системи, які спрямовують її на досягнення екстремальних значень (максимального або мінімального) деякого показника функціонування системи (її стану або характеру поводження).

      Як критерії оптимальності можуть використовуватися різні показники. Тому обґрунтування критерію оптимальності є важливим питанням планування економічного розвитку. На основі аналізу переваг і недоліків пропонованих критеріїв оптимальності як такий критерій рекомендований максимум національного доходу, хоча й він не позбавлений певних недоліків, зокрема, через дефекти ціноутворення. Головною його перевагою є те, що такий критерій погодиться з орієнтацією планування на кінцеві результати, розширюючи при цьому можливості цього способу формулювання цілей народногосподарського планування в частині максимізації величини кінцевих результатів. Очевидно, що цілі, по-перше, неоднакові за значенням і масштабами і, по-друге, перебувають у тісному взаємозв’язку. Мета – вирівнювання економічного циклу – спрямована на об’єкт, тобто на економічний цикл; поліпшення навколишнього середовища – на навколишнє середовище і т.п. Найчастіше одна мета не може бути поставлена і досягнута поза залежністю від інших. Наприклад, неможливо представити стимулювання НДДКР без створення сприятливих умов накопичення капіталу, без вирівнювання кон’юнктури, удосконалювання галузевої структури економіки, стабільного грошового обігу.

      На кожному етапі розвитку економіки основна мета суспільства конкретизується у вигляді стратегічних цілей, спрямованих на здійснення довгострокових заходів щодо більш повного задоволення матеріальних і культурних потреб населення, підвищення ефективності і якості роботи тощо.

      Генеральною метою державного регулювання економіки є економічна і соціальна стабільність та зміцнення існуючого ладу усередині країни і за рубежем, адаптація до його умов, що змінюються.

      Вся работа доступна по Ссылке