Основні напрямки адаптації національного законодавства з охорони праці до стандартів Європейського Союзу

     

      Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами й охоплює законодавство приватне, митне, трудове, фінансове, податкове, про інтелектуальну власність, охорону праці, охорону життя та здоров’я, навколишнє природне середовище, захист прав споживачів, технічні правила й стандарти, транспорт, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво. Важливим чинником реформування правової системи України слід вважати її участь у конвенціях Ради Європи, які встановлюють спільні для цієї організації та ЄС стандарти.

      Метою цього підрозділу є дослідження стандартів Європейського Союзу в царині охорони праці працівників та виокремлення основних напрямків адаптації національного українського законодавства до цих стандартів. На нашу думку, провідними напрямками процесу адаптації повинно стати проведення атестації робочих місць працівників, впровадження здорового психологічного клімату на робочому місці, а також втілення норм ергономіки, що закріплені в правовому полі ЄС.

      Згідно із Основами законодавства України про охорону здоров’я кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Стаття 4 цього Закону визначає, що основними принципами охорони здоров’я в Україні є визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства та держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України, а також дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій.

      Отже, на сьогоднішній день перспективною можливістю в покращенні охорони праці – є розробка механізмів щодо дієвої реалізації права на безпечні й здорові умови праці. У тлумачному словнику української мови ми знаходимо поняття “умови праці”, під яким розуміються правила, які існують або встановлені в тій чи іншій галузі життя, діяльності, які забезпечують нормальну роботу чого-небудь [110, c. 610, 611]. На думку О.І. Процевського, умови праці – це сукупність таких чинників як соціальні та виробничі, за яких здійснюється праця [111, c. 103].

      Зазначимо, що для поліпшення умов праці потрібно більше, ніж зміна національних законів. Це досягається шляхом використання інформації, навчання, участі й консультацій з працівниками й їх представниками. Вважаємо, що важливий також внесок стимульованих і добре інформованих роботодавців. Для того, щоб стимулювати роботодавців, необхідно підкреслювати, що прямі й непрямі фінансові втрати компанії є наслідком виробничих нещасних випадків.

      Економічний підхід до проблем охорони праці звичайно є необхідний, але недостатній. Ця проблема пов’язана з життям і рівнем життя людей.

      Питання умов праці насамперед важливі для сторін трудового договору, головним чином, працівників і роботодавців. У той же час вони стосуються також державної влади й суспільства в цілому, оскільки життя, здоров’я й безпека праці представляють цінності, передбачені Основним Законом нашої держави. Неможливо відокремити проблеми охорони праці від інших питань у сфері умов праці, таких як тривалість робочого часу, зарплата, час відпочинку, відпустки. Поліпшення одного із цих компонентів часто впливає на інші. Необхідна державна підтримка роботодавців і профспілок шляхом їх організації, інформування й проведення досліджень із метою поліпшення стандартів у царині охорони й умов праці, а отже, дії всіх урядових рівнів повинні бути скоординовані.

      У чинному трудовому законодавстві України відсутні норми, що регулюють захист честі, гідності працівника в процесі його трудової діяльності, а також норми, спрямовані на створення сприятливого психологічного клімату на виробництві, що, на наш погляд, є суттєвим недоліком у правовому регламентуванні охорони праці на сучасному етапі. Ряд авторів, таких як І. Я. Кисельов, А. Т. Барабаш, К. Крилов та інші, відмічають у своїх працях актуальність і важливість правового врегулювання названих проблем. Приміром, А. Т. Барабаш, здійснюючи правовий аналіз трудових правовідносин, виокремлює притаманну їм наявність особистісного елемента – трудовий престиж, авторитет, ділова репутація, трудова честь – і наголошує на важливості забезпечення належного правового захисту зазначеним нематеріальним благам працівників [112, c. 55]. Подібну позицію займає й професор М. І. Бару, який вважає, що відсутність у чинному законодавстві норм, що передбачають охорону честі, гідності, ділової репутації працівника є істотним пробілом українського законодавства [113, c. 27].

      Вся работа доступна по Ссылке