Участь адвоката-представника потерпілого у касаційній інстанції
Діяльність будь-якого учасника процесу з оскарження вироку направлена до того, аби у процесі перевірки законності, обґрунтованості і справедливості судових рішень у кримінальній справі були виявлені і усунені порушення їх власних або представлених ними права.
Адвокат-представник потерпілого, як і інші сторони у кримінальному процесі, має право оскаржити у касаційному порядку вирок, який не набув законної сили, а також постанову судді і рішення суду першої інстанції і взяти участь у засіданні суду касаційної інстанції.
В юридичній літературі висловлені різні думки з приводу того, чи пов'язаний адвокат-представник потерпілого у питаннях про подання касаційної скарги вказівками потерпілого. Діаметрально протилежні позиції у зв'язку з цим зайняли М.С. Строгович – з одного боку, і В.Д. Лаптеакру і Е.Г. Мартинчик – з іншою. Перший з названих авторів вважає, що адвокат-представник потерпілого займає тут самостійну позицію і не пов'язаний вказівками потерпілого [205; с. 147], другі ж вважають, що на даній стадії кримінального судочинства «адвокат не є рівноправним і тим більше самостійним учасником процесу» [121 с. 200], і потерпілий має право вимагати від представника, аби він зайняв і відстоював певну процесуальну позицію, причому такого роду вимоги обов'язкові для адвоката, навіть якщо він з ними не згоден.
На нашу думку, вирішення зазначеної проблеми не може бути однозначною, а тому не варто шукати її у крайнощах. Виходячи з природи представництва як «діяльності в інтересах того, кого представляють» витікає, що без згоди потерпілого його представник не має права подати касаційну або приватну скаргу [9; с. 87]. Окрім того, таке вирішення питання витікає з прав потерпілого у будь-який момент відмовитися від послуг представника, і тоді подана останнім касаційна скарга буде знята із розгляду, а також з підтриманих нами положень проекту КПК України про право потерпілого відкликати будь-яку подану його представником скаргу.
У випадку якщо потерпілий наполягає на подачі касаційної скарги, а адвокат-представник потерпілого вважає, що для цього немає підстав, на нашу думку, адвокат не повинен наслідувати вимогам потерпілого. У цій ситуації необхідно роз'яснити йому сутність своєї позиції, пояснити, чому адвокат вважає вирок законним і обґрунтованим. Якщо потерпілий не погодиться з міркуваннями свого представника, він може відмовитися від нього або самостійно скласти скаргу, або запросити іншого адвоката для представлення його інтересів.
Серед інших моментів, що відносяться до оскарження адвокатом-представником потерпілого вироку суду, найбільш спірним є питання про його право оскаржити виправдувальний вирок, а також обвинувальний вирок з мотивів пом'якшення покарання або необхідності застосування суворішого закону. Багатолітня дискусія з цього приводу викликана явною непослідовністю чинного кримінального-процесуального законодавства. З одного боку ст. 384 КПК України наділяє представника потерпілого правом касаційного оскарження разом з потерпілим без будь-яких обмежень, а з іншої говориться про право потерпілого, але не його представника, на оскарження вироку на підставі, які погіршують становище підсудного, причому законодавець як би особливо підкреслює цей нюанс застосуванням слів «не інакше як», «тільки», «лише». Виходячи з граматичного тлумачення статей закону, деякі дослідники обґрунтували тезу про недопустимість оскарження вироку адвокатом — представником потерпілого на цих підставах. Загальну позицію цих авторів найчіткіше виразив Я.О. Мотовіловкер стосовно оскарження виправдувального вироку [140; с. 4]. Він відзначає, що коло приводів для скасування виправдувального вироку суворо обмежений. Ними можуть бути подання прокурора, скарга потерпілого або скарга виправданої особи. Слова ст. 397 КПК України «не інакше як» виключають яку-небудь можливість скасування виправдувальний вироку за відсутності вказаних в статті приводів». Далі за інших йде Ю.І. Стецовський, відмовляючись за адвокатом-представником потерпілого у зв'язку з цим як право складання касаційної скарги від імені потерпілого на підставах, що погіршують становище підсудного [201; с.18], так і право підтримувати в судовому засіданні касаційної інстанції скаргу потерпілого, подану на цих підставах.
Проте при подібному підході втрачає всякий сенс сама ідея представництва, оскільки основний напрям діяльності (процесуальна функція) потерпілого і його представника – обвинувачення. Якщо ж визнавати за адвокатом-представником потерпілого право принесення таких скарг від імені потерпілого і підтримки їх в суді касаційної інстанції (у всякому разі, закон із цього приводу будь-яких заборон не містить), то нелогічно відмовляти йому у праві складання і подачі подібних скарг від свого імені, що цілком охоплюється змістом кримінально-процесуального представництва, більш того, складає його суть. Тому, більшість вчених прийшло до висновку, що хоча КПК України і містить прогалини, які необхідно заповнити, проте це жодним чином не впливає на право адвоката - представника потерпілого оскаржити виправдувальний вирок, а також обвинувальний вирок на підставах, що погіршують становище для підсудного.
Поділяючи таку позицію, зазначимо, що на сьогоднішній день вона не відповідає не лише закону, але і його тлумаченню, даному вищими судовими інстанціями.
Не дивлячись на дані роз'яснення, в літературі неодноразово зверталася увага, що на практиці адвокати-представники потерпілого подають і підтримують в судах касаційної інстанції скарги на підставах, що погіршують становище підсудного [24; с. 292]. Такі ж дані отримані і нами під час вивчення кримінальних справ: у 97 % від загальної кількості оскаржених вироків адвокат-представник потерпілого подавав касаційну скаргу на підставах, що погіршують становище засудженого. Ці скарги були розглянуті касаційною інстанцією у всіх випадках.
Закон передбачає багатогранні за своїм змістом засоби, які слугують гарантіями здійснення права сторін оскаржити вирок суду і брати участь у розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Вся работа доступна по Ссылке
