Поняття та генезис адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху

     

      На сьогодні в Україні значно зросла роль адміністративної відповідальності, яка виконує важливі завдання щодо забезпечення законності та правопорядку в сфері регулювання адміністративно-правових відносин. Особливої актуальності набуває інститут адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху. За умов збільшення рівня правопорушень у зазначеній сфері постає нагальна необхідність більш глибокого, всебічного та комплексного аналізу адміністративної відповідальності. Пізнання поняття й сутності адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, на нашу думку, неможливо розпочати без розгляду її історичного розвитку. У наукових колах немає одностайної думки щодо визначення етапів становлення та розвитку адміністративної відповідальності безпосередньо у сфері безпеки дорожнього руху. Так, Є. В. Циба виділяє п’ять етапів розвитку [194, с. 190-191], Р. І. Михайлов, у свою чергу, зазначає, що “питання щодо історії становлення законодавства про відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху доцільно розглядати, виділивши два історичні періоди: радянський та період після здобуття Україною незалежності” [117, с. 29].

      Ми вважаємо, що вирішення питання стосовно історичного розвитку адміністративної відповідальності за правопорушення саме у сфері безпеки дорожнього руху, необхідно розпочати з аналізу базових нормативних актів, якими відносини у зазначеній сфері регулювались у різний історичний час.

      Перший період становлення адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху в Україні, на нашу думку, з’являється тоді, коли у 1886 р. Російське акціонерне товариство будування та експлуатації екіпажів і автомобілів створило свій перший автомобіль. В Україні на початку ХХ ст. перший автомобіль з’явився в Одесі, а відтак декілька приватних автомобілів іноземного виробництва – у Києві. Вже 1902 р. Київська міська дума ухвалила обов’язкову постанову “Про порядок пасажирського та вантажного руху містом Києвом на автомобілях”. У 1904 р. в Києві створено елітний клуб автолюбителів [1, с. 8].

      Саме в цей період першим актом державного втручання в автомобілізацію було розпорядження Петербурзької управи (1895 р.) “Про реєстрацію бензинових механічних самокатів” [109, с. 216]. Нагляд за дотриманням цих правил покладався на місцеву поліцію та осіб, що відали ремонтом шосе [158, с. 219]. Таким чином, ці правила створили першу правову базу для використання автомобілів та послужили основою для розробки й ухвалення правил вуличного руху в інших містах Російської Імперії, у тому числі і на українських землях.

      Першим нормативним актом, який узаконив використання автомобілів в господарських цілях, була постанова Міністерство шляхів сполучення від 11 вересня 1896 р. “Про порядок та умови перевезення вантажів і пасажирів шосейними дорогами … у самохідних екіпажах” [159, с. 132], замінену згодом Технічними правилами про рух автомобілів дорогами загального користування (1910 р.). Тому саме від зазначеної дати можна вести відлік дії в Російській імперії правил руху автомобілів, що були названі “самодвижущимися экипажами” [183, с. 12-13].

      У період кінця XIX - початку XX століття Російська імперія активно включилася у сферу міжнародно-правових відносин у сфері автомобільного транспорту. Саме тоді у практиці забезпечення безпеки вуличного руху з’являється спеціально організоване і оформлене регулювання руху міського транспорту, та формується система добровільного страхування власників транспортних засобів, автомобілів і пасажирів.

      Безперечно, це зумовило виникнення правового інституту адміністративної відповідальності у зазначеній сфері суспільних відносин. Тому є декілька об’єктивних причин, а саме: постійне зростання кількості автомобільного транспорту (на початок 1910 року в Україні налічувалося 618 автомобілів), відсутність у водіїв навичок і вмінь управління автомобільним транспортом, малий стаж роботи водіїв, несумлінне ставлення останніх до своїх обов’язків, нечітке законодавче визначення прав та обов’язків учасників відносин сукупно призводило до правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, наслідками яких було травмування, поранення та навіть уже тоді загибель учасників дорожнього руху (значна кількість яких були пішоходи та пасажири), що вимагало від державної влади належного їх урегулювання.

      Таким чином, з огляду на те, що Україна перебувала в складі Російської імперії, першим періодом історичного розвитку адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху слід вважати так званий імперський період (кінець ХІХ – початок ХХ століття).

      Наступний, етап історичного розвитку адміністративної відповідальності за правопорушення у досліджуваній сфері починається з процесу реформування країни у зв’язку з Лютневою революцією 1917 року.

      27 квітня 1917 року Тимчасовим урядом було винесено постанову “Об учреждении Автомобильного отдела”, який крім контролю за використанням автотранспорту і запчастин повинен був розроблювати та подавати Тимчасовому уряду проекти про необхідні заходи. Одночасно уряд заснував центральний транспортний комітет Петрограда, функції якого були ідентичними до функцій Автомобільного відділу в усьому, що стосувалося автомототранспорту [172]. З 16 листопада 1917 до 27 грудня 1922 р. на засіданнях Ради народних комісарів та Ради праці й оборони було розглянуто 70 питань, присвячених автомобільному транспорту [1, с. 13], що свідчило про значну кількість проблем у сфері автомобільного транспорту, які необхідно було вирішувати для належного врегулювання суспільних відносин, які швидко змінювалися та були пов’язані з використанням автомобільного транспорту.

      Вся работа доступна по Ссылке