Адміністративні стягнення, що застосовуються за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху

     

      У теорії адміністративного права прийнято вважати, що адміністративний примус поділяється на три види заходів: а) заходи припинення; б) адміністративно-попереджувальні заходи; в) адміністративні стягнення. Критерії такого поділу – найрізноманітніші, але основним, на нашу думку, є мета застосування примусових акцій адміністративно-правового характеру. Кожний із різновидів заходів адміністративного примусу має своє призначення, специфіку і одночасно загальні риси, що походять від державно-владного характеру управлінських функцій, є обов’язковим для виконання. Забезпечення безпеки дорожнього руху тільки профілактичними заходами є недостатньо дієвим, особливо з урахуванням правовоі культури суспільства в сучасних умовах. Адміністративно-правові норми були та залишаються найбільш дієвим заходом впливу на учасників дорожнього руху, але необхідною умовою ефективної дії правових норм є дотримання принципів справедливості, співвідносності вчиненого порушення та призначеного стягнення. Останні зміни у вітчизняному законодавстві, якими значно підвищено розміри штрафів у сфері безпеки дорожнього руху порівняно зі змінами 2001 року, суттєво вплинули на стабілізацію та зниження рівня дорожньо-транспортної аварійності в Україні. Загальна кількість дорожньо-транспортних пригод порівняно з попередніми роками значно зменшилась. Але аналіз адміністративного судочинства, адміністративної практики підрозділів Державтоінспекції та виконвчого провадження свідчить, що, не зважаючи на збільшення адміністративних санкцій та посилення заходів адмінстративного примусу у відношенні до правопорушників, питання абсолютної реалізації адміністративних стягнень залишається відкритим.

      Адміністративні стягнення, посідають одне з важливих місць серед різноманітних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки дорожнього руху, та є, фактично, найбільш дієвими заходами, але проблема полягає в тому, що застосування та реалізація деяких адміністративних стягненнь на практиці має певні особливості та недоліки, які заважають в повній мірі реалізації покладенних завданнь та принципів – співвідносності проступку та покарання, невідворотності покарання, та ін. Адміністративне стягнення — це форма реагування держави (її органів) на порушення тієї чи іншої адміністративно-правової норми, захід адміністративної відповідальності у вигляді застосування до правопорушника адміністративного примусу. Його використовують з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне порушення, в дусі додержання законів, поваги до правил громадського співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

      Адміністративні правопорушення створюють стійку законодавчо визначену систему, яка визначає загальну природу, підстави і завдання їх застосування. У ст. 24 КУпАП говориться, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт [86].

      Крім того зазначається, що законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених, види адміністративних стягнень. Для нашого дослідження непересічне значення має таке доповнення, викладене у ст. 24 КупАП: законами України може бути передбачено адміністративне вислання за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок. Кожне стягнення є мірою відповідальності, призначеної за проступки, а застосування та виконання будь-якого стягнення означає настання адміністративної відповідальності і тягне за собою для винного несприятливі юридичні наслідки. Адміністративне стягнення заподіює винному певні обмеження. Проте покарання не є самоціллю, воно є необхідним засобом виховання і запобігання правопорушенням. Стягнення – це запобіжний захід на шляху вчинення нових правопорушень з боку винного і правопорушень з боку інших осіб. Завдання запобігання правопорушенням деякі покарання розв’язують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушувати закон. Тому, на думку В. К. Колпакова, слід розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив (штраф, виправні роботи), і заходи, які нарівні з виправно-виховним впливом створюють умови, що виключають можливість учинення правопорушень (конфіскація, позбавлення прав). Кожне адміністративне стягнення містить правовідновний потенціал. Його застосуванням припиняється протиправне становище і відновлюються порушенні проступком юридичні відносини [96, c. 256-258].

      Адміністративні стягнення поєднують у собі елементи карального (репресивного), виховного та запобіжного характеру. Конкретні види адміністративних стягнень поділяються на основні та додаткові. До основних адміністративних стягнень відносять: попередження; штраф; позбавлення спеціального права; виправні роботи;

     адміністративний арешт. До додаткових – оплатне вилучення та конфіскацію [71, c. 105]. Ст. 23 КУпАП встановлено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

      Вся работа доступна по Ссылке