Адміністративна відповідальність у системі засобів забезпечення охорони культурної спадщини

     

      Важливу роль у розбудові незалежної Української держави, відродженні духовності, історичної пам’яті відіграє національна культурна спадщина та її складові – історичні та культурні цінності. Однак сьогодні держава мало звертає увагу на належну охорону таких об’єктів, це рівною мірою стосується як фізичної охорони, так і правової. Підтвердженням цьому є численні крадіжки культурних цінностей з музеїв України, подекуди існують випадки відкритого заволодіння творами образотворчого мистецтва з боку високопосадовців під приводом проведення виставок чи передання на зберігання. У сфері охорони пам’яток архітектури непоодинокими є випадки повної руйнації споруди у зв’язку з недбалим ставленням чи інколи і прямим умислом зацікавлених осіб. Тому для належної правової охорони культурних цінностей необхідне розроблення якісного та обов’язково однозначного законодавства. Така робота, без сумніву, ведеться, однак існують і певні недоліки в чинному законодавстві, які необхідно усувати.

      Як відомо, адміністративно-правова охорона прав – це спосіб регулювання суспільних відносин державного управління, спрямований на попередження порушень у відповідній сфері.

      Тож, на думку дисертанта, під охороною культурної спадщини слід розуміти систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації історичних та культурних цінностей. Від стану обліку об’єктів культурного надбання, будь-то археологічні, історичні об’єкти або об’єкти науки і техніки, залежить рівень його правового захисту. Якщо об’єкт має облікову документацію, внесений до державних реєстрів, то у випадку протиправних зазіхань правоохоронні органи можуть розпочати провадження у справі про адміністративне правопорушення. Якщо об’єкт культурної спадщини не перебуває на обліку, у такому провадженні відмовляють. До того ж занесення викраденої культурної цінності в державні реєстри є запорукою ефективного її пошуку та забороною виставлення на продаж у приватних закладах.

      Основними методами охорони культурної і природної спадщини, передбаченими для державних органів, є законодавча ініціатива і законотворча робота, контроль за виконанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини, ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об’єктів культурної спадщини, забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам’яток України та внесення до нього змін, здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування й музеєфікації пам’яток та інших робіт на пам’ятках. Ці повноваження можуть бути делеговані іншим органам охорони культурної спадщини відповідно до закону; встановлення режиму використання пам’яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; здійснення науково-методичного керівництва в питаннях охорони культурної спадщини, затвердження методик та правил дослідження об’єктів культурної спадщини.

      Приватні структури можуть виступати як користувачі пам’яток, замовники або виконавці робіт з реставрації (при наявності спеціальної ліцензії), музеєфікації пам’яток, проведення досліджень та інших робіт, передбачених законодавством.

      Законом України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що незалежні групи спеціалістів з ініціативи об’єднань громадян, органів охорони культурної спадщини, а також інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах можуть здійснювати громадську експертизу з питань охорони культурної спадщини. Висновки даної експертизи можуть враховуватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при прийнятті відповідних рішень згідно із законом.

      На практиці участь громадян в охороні культурної спадщини відбувається через участь у неурядових організаціях й ініціативних групах, а також шляхом стихійних ситуативних протестів у зв’язку з хаотичною забудовою історичних ареалів великих міст.

      До найдієвіших громадських організацій, що працюють у пам’яткоохоронній сфері, належать Громадська мережа «Опора», ініціатива «Захистимо Старий Київ», Благодійний фонд захисту історико-культурної спадщини Львова, Громадський форум Львова. До громадських організацій із найдовшою історією належить Українське товариство охорони пам’яток історії та культури (УТОПІК), засноване 21 грудня 1966 р. За статусом Товариство є добродійною науково-творчою громадською організацією, основною метою діяльності якої є збереження, реставрація, вивчення та пропаганда пам’яток історії та культури, а також контроль за додержанням законодавства про їх охорону і використання. Найбільші сплески активності згаданої організації припадають на 1970 ті та 1990-ті рр. У 1970-х рр. під особливою опікою Товариства перебувала сакральна архітектура, яка зазнала значних втрат внаслідок політики войовничого атеїзму, що проводилася урядом СРСР. За часів войовничого атеїзму лише Товариство осмілювалося фінансувати реставраційні роботи на пам’ятках культової архітектури. Завдяки авторитету і фінансовій підтримці Товариства вдалося врятувати тисячі храмів та монастирських комплексів, унікальні зразки народної дерев’яної архітектури.

      Значну увагу Товариство приділяло збереженню памяток традиційної сільської культури. Зокрема, 1969 р. зусиллями Товариства на околиці Києва було засновано і створено Музей народної архітектури та побуту України, де знайшли прихисток і багато пам’яток сакральної культури. На сьогодні це один з найбільших скансенів у Європі.

      Вся работа доступна по Ссылке