Попередження та припинення як заходи адміністративного примусу в сфері захисту економічної конкуренції

     

      Ефективне та своєчасне попередження, виявлення і припинення порушень у сфері захисту економічної конкуренції передбачає існування певного механізму, який має бути прописаний у законодавстві про захист економічної конкуренції. Тому ми зосередимо увагу на адміністративно-примусових заходах, на яких ґрунтується діяльність органів Антимонопольного комітету України у даній сфері.

      Характеризуючи механізм попередження, виявлення і припинення порушень у сфері захисту економічної конкуренції, зазначимо, що в Законі України «Про захист економічної конкуренції» [122] протиправними вважаються такі дії суб’єктів господарювання:

      – антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання (стаття 6 Закону);

      – зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (стаття 13 Закону);

      – антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (стаття 15 Закону);

      – обмежувальна діяльність суб’єктів господарювання, об’єднань (стаття 18 Закону);

      – неправомірне використання суб’єктом господарювання ринкового становища (стаття 19 Закону);

      – дискримінація конкурентів суб’єктами господарювання (стаття 20 Закону);

      – обмежувальна діяльність об’єднань (стаття 21 Закону).

      Аналіз законодавства щодо основних завдань Антимонопольного комітету України та практика його застосування свідчать про можливість окремого виділення такої складової діяльності системи органів Антимонопольного комітету України як запобігання порушенням у сфері захисту економічної конкуренції. Для здійснення цієї важливої частини діяльності органи, посадові та уповноважені особи Антимонопольного комітету України мають право застосовувати заходи адміністративного примусу. Головною особливістю таких заходів є те, що вони не пов’язані із правопорушеннями, а запобігають, попереджують їх, тобто мають профілактичний характер.

      Як правильно зауважує Т.О. Коломоєць [52, с. 141-143; 53], характерними ознаками цієї групи заходів примусу є чітка профілактична спрямованість, перспективний напрямок дії; їх мета полягає в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні, усунути причини, що сприяють вчиненню правопорушень, і створити умови, які виключають протиправну поведінку; відсутність протиправних діянь як фактичної підстави застосування; чітко невизначене коло осіб, щодо яких може здійснюватися відповідне застосування.

      До числа заходів адміністративного попередження, які передбачені в законодавстві про захист економічної конкуренції можна віднести:

      – витребування інформації у письмовій формі;

      – одержання усних пояснень;

      – проведення перевірки;

      – встановлення вимог і зобов’язань до учасників узгоджених дій, концентрації;

      – тощо.

      Розглянемо найпоширеніші із них – це витребування інформації та проведення перевірки. Принагідно зауважимо, що зазначені заходи можуть бути і заходами припинення у разі, коли вони пов’язані із порушенням законодавства про захист економічної конкуренції та існує потреба зупинити протиправну поведінку у сфері захисту економічної конкуренції. Як заходи попередження витребування інформації та проведення перевірки створюють умови для неухильного додержання законів у сфері захисту економічної конкуренції, запобігають можливим шкідливим наслідкам для конкуренції та недопускають вчинення порушень.

      Виконання Антимонопольним комітетом України функцій попередження, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції передбачає взаємні відносини з фізичними та юридичними особами, зокрема і з приводу отримання інформації про події, факти, обставини, що мають місце в суспільстві і на основі яких ґрунтуються всі рішення та дії органів Антимонопольного комітету України. Із цією метою законодавець надав Антимонопольному комітету України повноваження, необхідні для отримання такої інформації, зокрема, надано право вимагати надання інформації від широкого кола осіб, як то суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування. Разом із тим, на сьогодні існують численні практичні проблеми при використанні підходів і методів витребування інформації, оцінки підставності використання таких повноважень.

      Статтею 221 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» [109] встановлено обов’язок надання інформації на вимогу органів Антимонопольного комітету України, а ненадання інформації, надання неповної та недостовірної інформації визнається порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за яке передбачено штраф до одного відсотка доходу (виручки) від реалізації продукції за останній звітний рік. Обов’язковому наданню підлягає навіть інформація з обмеженим доступом, зокрема комерційна й банківська таємниця. Положення про обов’язковість надання інформації з обмеженим доступом на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення є спеціальними нормами відносно положень інших законів, які встановлюють право на обмеження доступу до такої інформації, зокрема норм Закону України «Про інформацію» [124].

      Вся работа доступна по Ссылке