Зарубіжний досвід правового регулювання соціально-економічних прав людини та його використання в Україні

     

      Однією з найбільш розвинутих у соціальному плані держав західної Європи є Федеративна Республіка Німеччини. Саме ця країна однією з перших проголосила себе соціальною, вона є визнаним лідером у справі законодавчого забезпечення соціальних прав і свобод, створенні дієвих механізмів їх реалізації та захисту.

      Основні соціальні права людини та громадянина належать до системи загальних конституційних прав і свобод, яка включає в себе також особисті, політичні, економічні, культурні права та свободи. Всі вони пов’язані між собою і разом утворюють підґрунтя правового статусу особистості. Основні права та свободи мають спільні та відмінні ознаки, вони мають неоднаковий статус у переліку прав і свобод людини.

      Слід зазначити, що деякі конституційні доктрини взагалі не визнають соціальні права окремою категорією прав (на відміну від конституційно визнаних особистих і політичних). У деяких країнах соціальні права не підлягають судовому захисту, а сприймаються як декларовані побажання державним органам забезпечити кожному члену суспільства гідний рівень життя та нормальні умови для розвитку особистості. Більшість європейських країн, зокрема Німеччина й Україна, визнають соціальні права окремим видом прав нарівні з особистими та політичними, гарантують їх реалізацію та захист (поміж іншим, і судовий). Отже, місце соціальних прав і свобод людини та громадянина залежить від конституційної доктрини кожної окремої держави.

      Законодавством України та Німеччини закріплений повний перелік основних соціальних прав і свобод, які визнаються, охороняються та забезпечуються нарівні з іншими групами прав. Проте виявляється, що не всі дотримуються такої точки зору. Відомий теоретик права М. Козюбра зазначає, що деякі правознавці, дотримуючись радянської традиції, розглядають соціально-економічні права як «найбільш суттєві, корінні», а всі інші права людини (громадянські, політичні) похідними, тобто фактично другорядними [ , с. 9-10]. Німецькі дослідники виокремлюють соціальні права в систему прав, хоча Основний Закон ФРН не містить їх повного переліку, обмежуючись лише характеристикою права на працю (вільній вибір професії, місця роботи, недопущення примусової праці). Але відсутність юридичної фіксації не означає, що соціальні права залишаються поза полем дії німецького конституційного права. Адже у законодавстві більшості федеральних земель закріплений повний перелік основних соціальних прав і свобод (право на працю, на відпочинок, на страйк, на житло, на соціальний захист тощо). Принагідно зазначимо, що після ратифікації ФРН міжнародних правових актів, зокрема Європейської соціальної хартії, до системи соціальних прав увійшли також установлювані міжнародними правовими документами.

      Для визначення співвідношення соціальних прав і свобод в Україні та Німеччині з іншими видами прав і свобод необхідно зіставити соціальні права, закріплені в законодавстві України та Німеччини, зокрема такі як право на працю, право на достатній життєвий рівень для себе та своєї сім’ї, право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування тощо з іншими видами конституційних прав.

      Першочергове значення має зіставлення соціальних прав із особистими (громадянськими правами), оскільки особисті права є невідчужуваними та невід’ємними, пріоритетними правами будь-якої людини. Особисті права визнаються всіма державами світу, вони підлягають особливому захисту й охороні, бо пов’язані з гідністю особи. Зіставляючи особисті права, наприклад право на життя, з соціальними, можна прослідкувати, що кожне з цих прав спрямоване на охорону та збереження життя і здоров’я людини як найвищої соціальної цінності.

      Статтею 27 Конституції України визначено, що кожен має право захищати своє життя та здоров’я від протиправних посягань, тобто встановлений обов’язок держави захищати життя людини – воно ж невід’ємно пов’язане зі здоров’ям [19]. Іншими словами, спільною ознакою цих прав є обoв’язок держави щодо гарантування та захисту як життя, так і здоров’я людини, а пріоритетним, безумовно, є право на життя як первинна, вихідна передумова життєдіяльності кожного живого організму.

      У першому розділі Основного Закону Німеччини закріплений блок особистих прав і свобод громадян країни як основа правового статусу особистості. Саме ця група прав має найбільш чітку регламентацію та пріоритетне значення. Це варто пояснити тим, що особисті права безпосередньо пов’язані з гідністю кожної людини й не можуть бути обмежені чи скасовані державою ні за яких обставин.

      Таким чином, особисті (громадянські) та соціальні права мають спільні (суб’єкти, спрямованість на захист життя та здоров’я, встановлення системи гарантій) і відмінні ознаки. Відмінним є походження цих груп прав. Адже особисті права є «класичними» правами першого покоління, природними та невідчужуваними, а соціальні права – це права другого покоління, позитивні, реалізовувані з державною допомогою. Особисті права є пріоритетними відносно соціальних як у нас, так і в Німеччині, що підтверджує їх нормативне закріплення в таких міжнародних документах як «Загальна декларація прав людини», «Міжнародний пакт про громадянські та політичні права», «Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини та громадянина» тощо [ , c. 39] Про пріоритетність громадянських прав свідчить також той факт, що в розвинутих демократичних країнах до цього часу деякі вчені-конституціоналісти не визнають соціальні права як окремий вид конституційних прав. Наприклад, право на працю німецький дослідник А. Бебель назвав «нісенітницею», а К. Каутски вважає це право «консервативною утопією» [ , с. 42].

      Вся работа доступна по Ссылке