Чинники впливу на фінансове забезпечення рівня життя населення

     

      Роль держави у функціонуванні системи фінансового забезпечення рівня життя населення повинна полягати у забезпеченні умов і принципів діяльності, які сприяють стабілізації суспільних відносин в Україні. Державне втручання повинно мати регулюючий характер, направлений на створення умов для збільшення фінансових ресурсів, забезпечення соціальних гарантій з метою підвищення ефективності використання робочої сили і підтримки мінімального рівня життя. Без державного втручання неможливо гарантувати індивіду дохід, що забезпечує йому мінімальний рівень життя незалежно від економічної успішності підприємства та рівня економічного розвитку. Держава в цьому випадку повинна виконувати такі функції, як підвищення доходів соціально незахищених верств суспільства для створення умов нормального відтворення робочої сили, забезпечення оптимального розподілу трудових ресурсів, зниження рівня соціальної напруги. У соціальних технологіях державного фінансування рівня життя населення необхідно передбачити вирішення ключових завдань, а саме: подолання бідності за рахунок державного регулювання оплати праці, зайнятості населення працездатних бідних для самостійного забезпечення життєдіяльності; адресної соціальної підтримки населення – непрацездатних бідних.

      Державне регулювання оплати праці можна визначити як систему заходів і норм законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, що реалізуються відповідними державними установами з метою стабілізації реальної заробітної плати та її зростання залежно від мінливих соціально-економічних умов розвитку суспільства.

      Історичний досвід розвинених країн підтверджує доцільність, а на певних етапах розвитку і необхідність державного регулювання економіки, у тому числі й заробітної плати. Основну мету державного регулювання оплати праці можна визначити як створення умов відтворення робочої сили та її розвитку, забезпечення стабільного підвищення попиту на висококваліфіковану працю. Критерієм ефективності державного регулювання оплати праці є виконання заробітною платою основних функцій – відтворювальної, стимулюючої та регулюючої.

      Відтворювальна функція заробітної плати у системі фінансового забезпечення рівня життя населення полягає в тому, що її рівень повинен бути достатнім для нормального відтворення робочої сили, для задоволення рівня фізичних і духовних потреб працівника і членів його сім’ї, що склався в суспільстві, тобто підтримка соціально прийнятного рівня життя. При недостатньому виконанні цієї функції відбувається зниження рівня життя працівників, що є істотною перешкодою для економічного зростання. Для відновлення даної функції заробітної плати має значення порядок її нарахування. Але прямої залежності між фінансовим станом і приростом не існує. Ця функція лише впливає на якість майбутньої робочої сили, а не на кількісні показники.

      Стимулююча функція оплати праці у системі може бути реалізована тільки у разі її тісного взаємозв’язку з результатами праці, а також з основними завданнями, які вирішує працедавець у процесі своєї діяльності. Іншими словами, у кожного працівника повинна бути зацікавленість у підвищенні продуктивності своєї праці. Тільки при виконанні даної умови заробітна плата є потужним важелем у підвищенні продуктивності праці, рівня життя населення та ефективності економіки в цілому.

      Проблема відновлення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати є актуальною для працівників як реального сектору економіки, так і бюджетної сфери. Норма збільшення мінімального розміру оплати праці до рівня прожиткового мінімуму, визначена законодавчо і є орієнтиром у процесі боротьби з абсолютною бідністю. Регулююча функція заробітної плати у системі полягає в регулюванні макроекономічного попиту на товари і послуги, а також на робочу силу на ринку праці. Для того щоб заробітна плата повною мірою виконувала названі функції, необхідно використовувати різні методи регулювання. Напрями, форми, масштаби регулювання визначаються характером і гостротою соціально-економічних проблем у кризовий період та під час економічного розвитку. Виділяються законодавчі, економічні, адміністративні, погоджувальні методи. Такий розподіл має відносний характер, оскільки будь-який регулятор, а особливо економічний, включає елемент адміністрування, оскільки контролюється державними органами. У свою чергу, кожне адміністративне рішення впливатиме на діяльність системи фінансового забезпечення рівня життя населення, зокрема у процесі опосередкованого впливу на поведінку суб’єктів господарювання. Законодавчі методи полягають у розробці законодавчої і нормативної бази, яка є базисом для заходів регулювання фінансового забезпечення рівня життя населення. Метою законодавчого регулювання є встановлення базових принципів організації оплати праці. Основним документом, що вирішує це завдання в Україні, є Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП), у якому регламентуються питання організації праці і заробітної плати [82]. Адміністративні методи включають заходи заборони, дозволу або примушення. У країнах з розвиненими ринковими відносинами вони перетворилися на невід’ємну частину господарського механізму і сприяють підвищенню ефективності економіки та рівня життя населення. Істотним недоліком адміністративних методів є те, що вони обмежують свободу економічного вибору. Тому в розвинених країнах пріоритет у сфері державного регулювання оплати праці надається погоджувальним та економічним методам.

      Погоджувальні методи (соціальне партнерство) є, на нашу думку, одними із перспективних у ринковій економіці, на основі яких ґрунтується система регулювання оплати праці в Україні (укладання трудових договорів та контрактів). До економічних методів відносять визначення мінімальної оплати праці працівників бюджетної сфери, працівників державних підприємств і державних службовців, систему податкових пільг. Мінімальна заробітна плата є соціальною нормою і найнижчим порогом вартості робочої сили, обчислюється в грошовій формі з розрахунку на місяць, встановлюється Законом України і забезпечується на всій території країни. Критерії рівня мінімальної заробітної плати визначаються в Конвенції Міжнародної організації праці № 131 від 1971 р. з урахуванням потреб працівника і його сім’ї, а також загального рівня заробітної плати та соціальних виплат у країні, чинників економічного характеру (рівень і темпи зростання національного доходу, рівень зайнятості тощо). Дану Конвенцію ратифіковано Україною 19 жовтня 2005 року [83].

      Вся работа доступна по Ссылке