Принципи системного підходу у фінансовому забезпеченні рівня життя населення

     

      Теоретико-методологічна концепція дослідження формування „системи фінансового забезпечення рівня життя населення” передбачає визначення суті цієї наукової категорії; виявлення основних чинників впливу на рівень життя індивідів, аналіз співвідношення форм і умов життєдіяльності людини; визначення тенденцій і перспектив його підвищення. Система фінансового забезпечення рівня життя, на нашу думку, повинна базуватися на таких методологічних засадах:

      – по-перше, внаслідок складності та багатовимірності категорії „рівень життя” для його вимірювання доцільно застосовувати блокову впорядковану систему показників, що відображає різні аспекти й умови життєдіяльності людини;

      – по-друге, у такій взаємопов’язаній системі показників фінансового забезпечення рівня життя мають знаходити своє віддзеркалення всі ключові елементи, що складають систему фінансового забезпечення основних аспектів рівня життя населення. Показники в цій системі повинні бути впорядковані та визначені ієрархічною послідовністю, тобто представлені у вигляді щаблів, що відрізняються ступенем узагальнення показників;

      – по-третє, показники рівня життя, що входять в один блок, повинні бути якісно „однорідні”, близькі за напрямом відображення досліджуваного об’єкта;

      – по-четверте, система фінансового забезпечення рівня життя повинна відповідати запитам сучасності щодо проведення ефективної соціально-економічної політики, бути оптимальною, адекватною змісту і кількості складових тощо.

      Застосування системного підходу дозволяє досконало і цілісно вивчати різні аспекти, складові (грані), елементи єдиного об’єкта. Дослідження системи фінансового забезпечення рівня життя населення дозволяє розкрити складний взаємозв’язок численних та різноманітних проблем життєдіяльності людини, встановити їх природу і характер суперечностей та виробити й обґрунтувати найбільш ефективну стратегію її функціонування. Система фінансового забезпечення рівня життя населення має складну структуру і складається з економічного, фінансового, бюджетного, освітнього, наукового, культурного та інших елементів. Адже вони взаємопов’язані і за необхідності їх можна представити як підсистеми загальної системи фінансового забезпечення рівня життя населення.

      Основні методологічні підходи доводять об’єктивну природу існування досліджуваної системи. Так, термін „система” старогрецького походження (від грец. σύστημα – утворення, складення) означає поєднання, тобто деяка множина взаємозв’язаних об’єктів, об’єднаних зв’язками в єдине ціле [100]. У сучасній науці існує багато визначень і трактувань поняття „система”, що відрізняються між собою, однак зміст не змінюється. Наприклад, у Великому тлумачно-фразеологічному словнику вченого-філолога М. І. Міхельсона (1825–1908) зазначено: „Система – виклад науки в чіткій послідовності; об’єднання декількох складових, що діють за одними і тими ж законами” [101]. За визначенням видатного радянського мислителя В. І. Вернадського (1863–1945): „Система – сукупність взаємодіючих різних функціональних одиниць (біологічних, людських, машинних, інформаційних, природних), пов’язаних із зовнішнім середовищем з метою досягнення загальної цілі шляхом взаємодії елементів системи та управління ними” [102, с. 118].

      У теорії пізнання система розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, об’єднаних єдиною метою і функціональною цілісністю, при цьому система набуває нових властивостей, а не зводиться до простої суми властивостей її елементів. Об’єднання елементів у систему здійснюється у результаті їх узгодженої взаємодії і спонукає до формування чогось „нового”, що має інтеграційну якість, яку ці елементи до об’єднання не мали. Основними рисами системи, крім її цілісності (тобто коли система виступає як щось єдине щодо навколишнього середовища), відомий вчений у сфері „системного підходу” Рассел Лінкольн Акофф (1919–2009) виділяв також функціональність, структурованість, цілеспрямованість [103].

      „Система – це сукупність частин або компонентів, пов’язаних між собою організаційно” [104, р. 8]. При виході з системи складові продовжують випробовувати на собі її вплив і зазнають змін. Частини характеризуються динамічною поведінкою, а не залишаються інертними. Дана сукупність розглядається з системної точки зору. Також під системою можна розуміти природне поєднання складових, що самостійно існують в природі, а також щось абстрактне, породжене уявою людини. Такий підхід до визначення поняття системи заздалегідь припускає існування зв’язків між її елементами [105, р. 29; 106].

      Удосконалюючи складну систему, не можна подолати законодавчі і територіальні бар’єри, які можуть існувати між різними системами, перешкоджаючи ухваленню узгоджених рішень з наявних проблем. Проектування в цілому системи фінансового забезпечення рівня життя населення означає створення оптимальної структури (конфігурації) системи. Для досягнення оптимуму діяльності даної системи необхідно порівняти обмежені можливості методу удосконалення системи з необмеженими можливостями системного підходу.

      Системний підхід – це принцип дослідження, при якому розглядається система в цілому, а не її окремі підсистеми. Його завданням є оптимізація системи в цілому, а не покращання ефективності підсистем, що входять до неї. Удосконалюючи систему, шукають причини відхилень у межах цієї системи, не вважаючи за потрібне їх розширити. Для досягнення ефекту сталого підвищення рівня життя населення необхідно забезпечити безперебійне функціонування системи його фінансового забезпечення, зменшити до мінімуму негативний вплив законодавчих і територіальних бар’єрів, шляхом диференціації джерел фінансування та індивідуального підходу до різних верств населення.

      Вся работа доступна по Ссылке