Оцінка ефективності фінансового забезпечення рівня життя населення

     

      Початок двадцять першого століття, за свідченнями вчених, політиків, економістів, практиків, характеризується значною зміною системи цінностей, цільових орієнтирів і критеріїв суспільного прогресу. Актуалізуються дослідження щодо визначення умов життєдіяльності людини, рівня та якості його життя, ролі держави в ньому. Ідеї про те, що люди та їх розвиток є не тільки об’єктом дослідження у процесі оцінки ефективності фінансової політики, але й підвищення рівня життя стає основною метою суспільного прогресу. Ці позиції отримують широку підтримку в економічних дослідженнях, при розробці національних і регіональних програм як економічного, так і соціального розвитку.

      Провідна ідея нової концепції полягає в тому, що рівень життя повинен оцінюватися за можливістю людей вести таке життя, яке вони вважають гідним, а не тільки за середнім значенням рівнів доходів населення. Дохід повинен розглядатися не як кінцева мета, а як засіб, що розширює людський вибір у соціальній сфері: охороні здоров’я, освіті, економічній і суспільній діяльності. Сьогодні людський розвиток вважається головною складовою національного багатства і основною рушійною силою економічного зростання, його метою [230, с. 3]. На нашу думку, забезпечення ефективного функціонування системи фінансового забезпечення рівня життя населення дозволить підвищити індекс людського розвитку в Україні у результаті реалізації раціональних принципів перерозподілу фінансових ресурсів у соціально-економічному розвитку держави.

      Розглянувши різні методологічні підходи до оцінки рівня життя населення (пп. 1.2), які існують у економічній літературі, визначимо теоретичну цінність розробок різних авторів. Однак ми можемо в нашій роботі запропонувати новий методологічний підхід до дослідження рівня життя населення, що заснований на поєднанні моделі соціально орієнтованої ринкової економіки з новою парадигмою, виробленою останніми роками світовою спільнотою, коли вищою метою і цінністю економічного розвитку стає людина. Таке уявлення вимагає нових системних підходів до фінансового забезпечення та оцінки рівня життя населення, переосмислення механізму державного регулювання рівня життя, його соціально-економічної диференціації, методів, інструментів (регуляторів), принципів, а також місця і ролі індикаторів рівня життя в державних програмах соціального та економічного розвитку.

      Рівень життя повинен розглядатися як стратегічна орієнтація соціально-економічної політики держави, а індикатори рівня життя – стати пріоритетними (цілевстановлюючими) і включатися у всі національні стратегічні плани, політику, програми розвитку як на національному, так і на регіональному рівні, що, у свою чергу, зводитиметься у загальну систему фінансового забезпечення рівня життя населення. При виборі довгострокової стратегії соціально-економічного розвитку пріоритет повинен бути відданий підвищенню рівня життя населення. Виходячи із зазначеної мети, слід визначити цілі, завдання і національні пріоритети соціально-економічного розвитку відносно параметрів економічного зростання, що дає найбільший ефект при вирішенні соціально-економічних завдань.

      Отже, враховуючи переваги та недоліки усіх розглянутих спроб оцінки рівня життя (пп. 1.2) та оцінки ефективності його фінансового забезпечення (пп. 2.3), необхідно зазначити, що на сьогодні не існує жодного універсального індексу рівня життя населення. Відповідно визначення індексу фінансового забезпечення рівня життя населення буде ґрунтуватися на таких положеннях:

      – базисом є фінансове забезпечення рівня життя населення, а не індивідуальний добробут;

      – до індексу входять „швидкі показники”, які мають грошову форму;

      – ефективність фінансового забезпечення рівня життя населення передбачає його підвищення в усіх учасників ринкових відносин;

      – передбачене державне регулювання фінансового забезпечення рівня життя населення у випадках неспроможності ринкового механізму;

      – увага зосереджується на кількісних показниках рівня життя населення, досягнення яких у кінцевому підсумку приведе до гармонійного розвитку як індивіда, так і суспільства в цілому.

      Таким чином, можливий різний ступінь узагальнення показника рівня життя – від статистично обчислюваних показників базового рівня (ВВП на душу населення, середні доходи населення, рівень безробіття, рівень зайнятості, середня тривалість життя, рівень освіченості, рівень медичного обслуговування тощо) до інтегрального індикатора вищого рівня, що узагальнив усі основні (більш часткові) аспекти рівня життя населення; вибір рівня уніфікованості залежить, на нашу думку, від конкретних практичних цілей дослідження. Так, наприклад, інформативним є побудова графіка структури сукупних витрат домогосподарств за децильними групами залежно від розміру середньодушових загальних доходів без витрат на продукти харчування (рис. 4.7).

      З рисунка 4.7 випливає, що чим більш дохідна група досліджується, тим менше відсотків у загальній структурі сукупних витрат домогосподарств припадає на продукти харчування і тим більшою є частка неспоживчих сукупних витрат. Крім того, при оцінці ефективності фінансового забезпечення рівня життя населення необхідно вибрати сукупність непрямих показників, які б відображали стан обраного нами.

      Вся работа доступна по Ссылке