Система національних інтересів держави в умовах глобалізованої геоекономіки
Інтернаціоналізація світової економіки призвела до трансформації політико-економічного устрою світової економіки, коли відбувається «розмивання» національно-територіальних кордонів і, як наслідок − поступове руйнування нормативно-правової оболонки держави-нації. Наслідком цього процесу стало те, що 1980-ті роки ознаменувалися сплеском економічної регіоналізації. Цей новий етап світогосподарського розвитку був зумовлений інформаційної революцією, кардинальними змінами у транспортній інфраструктурі та засобах комунікації, перетворенням ТНК з об'єктів на суб'єкт світової економіки, а також масштабною лібералізацією міжнародного переміщення факторів виробництва. У цих умовах загальний рівень економічної прозорості країн підвищується, підсилюючи їх взаємозалежність.
Інтеграційні процеси як відображення неминучості тісної економічної взаємодії стають все більш інтенсивними і складно структурованими. Вони супроводжуються:
1) створенням багатосторонніх блоків;
2) установленням з існуючим інтеграційним блоком преференційних торговельних відносин;
3) укладенням двосторонніх угод [202].
У форматі інтеграційної взаємодії, при формуванні нових наднаціональних рівнів регулювання, еволюційних змін зазнають такі поняття, як «держава-нація» і «державний (національний) суверенітет». Останніми роками в науковій і публіцистичній літературі активно обговорюється доля національної держави в умовах глобалізації. Деякі дослідники вважають, що глобалізація означає кінець національної держави і як суб'єкта міжнародних відносин, і як інституту монопольної влади в межах власної країни. Інші, навпаки, вважають, що економічна глобалізація не применшує ролі національної держави ні всередині країн, ні на міжнародній арені. B. Загашвілі, наприклад, упевнений, що «і сьогодні держава має всю повноту влади, і передача частини суверенітету міжнародним і наднаціональним органам нічого не змінює, оскільки делеговані повноваження в будь-який момент можуть бути відкликані» [43].
На думку Е. Кочетова, у сучасних умовах відбувається процес формування держав чотирьох типів [59, 60].
1. Класична форма, основу якої становить суверенітет у рамках національно-територіальних кордонів, коли формується однорідний простір − політична, економічна і правова системи єдині.
2. Держава в економічних межах. Оскільки транснаціоналізація розширила національну зону господарювання, то держава починає оперувати на територіях значно більших, ніж обмежені суверенними кордонами. І, як наслідок, формуються країни-системи, засновані на базі відтворювальних процесів, що вийшли за національні межі. Контур цих країн-систем визначається не державними кордонами, а економічними, причому кордони носять рухливий, блукаючий характер. У форматі країн-систем неминуче йде процес формування однорідного політичного, економічного та соціального середовища.
Поряд із цим багато країн віддають свої економічні території країнам-системам, таким чином, формуються держави «перекинуті» усередину, коли зона національної економіки може знизитися до нуля. Одночасно чинні на території держави норми різних правових систем вступають у конфлікт.
3. Несуміжні держави − країни, що містять несуміжні анклави.
Формування такого типу держав підготовлено історично, насамперед міграційними процесами діаспори. Але глобалізація привнесла в діаспори новітній елемент, вона зародила геоекономічні, геофінансові та геополітичні тяжіння діаспор до національних материнських систем. Особливої значущості при цьому набуває державний фінансовий режим. Він може притягувати всі елементи фінансової діяльності держави, розкидані по закордонних територіях, або сприяти впровадженню чужорідного фінансового режиму (заміна національної валюти іноземною, інші стандарти бухобліку, надходження національних податків до закордонного бюджету).
4. Держава в державі: ослаблення політичних і економічних зв'язків із центром. При певній кон'юнктурі можливо, що такі утворення можуть вийти з-під державної юрисдикції.
Провідні в даній сфері вітчизняні дослідники (С. Пирожков, В. Горбулін, А. Качинський, Г. Ситник, Я. Жаліло, Г. Пастернак-Таранущенко, В. Мунтіян) зосереджені головним чином на політологічному аспекті трактування еволюції інституту держави і його суті − державного суверенітету, у той час як питання забезпечення економічного суверенітету в умовах інтеграційного співробітництва залишаються недостатньо вивченими [29, 40, 83] Проте світ-системні структурні зрушення змушують державу інакше ставитися до своєї території.
Система світоустрою, заснована на співіснуванні самостійних держав, народилася в умовах феодальної роздробленості середньовічної Європи і нескінченних воєн на релігійному ґрунті. У 1648 р. вона була закріплена двома договорами між Священною Римською імперією і Францією з її союзниками, з одного боку, і Швецією з її союзниками − з іншого. Сформований на цій основі новий міжнародний порядок, названий Вестфальським миром, мав далекосяжні наслідки. Крім своєї безпосередньої мети − припинення багаторічних воєн, він сприяв становленню державності, консолідації європейських націй і формуванню національних держав у сучасному сенсі слова.
Принцип державного суверенітету, що лежить в основі Вестфальської системи, з усіма подальшими його уточненнями проіснував як загальновизнана норма майже 300 років.
Найбільш загальне поняття суверенітету передбачає виключне право здійснювати верховну владу в конкретній державі незалежно від кого-небудь. Значущою ознакою суверенітету є здатність вищого політичного керівництва держави до оголошення надзвичайного або воєнного стану. Із сутності поняття «суверенітет» логічно випливають принципи, на яких він ґрунтується: єдність і неподільність території, непорушність державних кордонів і невтручання у внутрішні справи інших держав.
Вся работа доступна по Ссылке
