Транспортно-логістична складова розвитку інтеграції України з країнами Причорномор’я
Ураховуючи геополітичне розташування України, трансгранична співпраця є для держави одним з пріоритетних напрямів розвитку міжнародної співпраці й ефективним способом включення у світову економіку. Вивчення питань трансграничної співпраці показує те, що такий вид співпраці реалізується через елементи інфраструктури, у тому числі і через транспорт.
Одним з основних напрямів виконання «Державної програми розвитку трансграничної співпраці на 2011-2015 рр.» визначена модернізація і розвиток існуючої трансграничної транспортної системи для збільшення її пропускної спроможності.
У зв'язку з цим рівень розвитку транспортної системи держави є однією з найважливіших ознак її технологічного прогресу і цивілізованості. Процес входження України у світову економічну систему і, передусім, в економічну інтеграцію із західноєвропейськими державами веде до зростання товарообмінних операцій між країнами, що співпрацюють [24].
У результаті свого розташування на перетині основних шляхів між Європою і Азією, Україна, за даними британського інституту Rendell, посідає перше місце в Європі за коефіцієнтом транзитності, що фіксує рівень розвитку всіх видів транспортного сполучення і інфраструктури.
При інтеграції у європейську і світову економіку потреба у високорозвиненій транспортній системі усе більш посилюється. Завдяки цьому Україна зможе ефективно увійти до світової спільноти і посісти в ній місце, яке відповідатиме рівню високорозвиненої держави.
Актуальна розробка і реалізація комплексу заходів техніко-економічної модернізації і адаптації до світових стандартів транспортної системи України, а також перетворення економічних відносин на сфері управління.
Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються законами України «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт», «Про трубопровідний транспорт» а Закон «Про морські порти» досі не був ухвалений.
Значним стимулом у вирішенні питання розвитку транспортного комплексу нашої держави послужили прийняті Кабінетом Міністрів України Постанова «Про затвердження Концепції створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні» від 4 серпня 1997 р. і Постанова «Про затвердження Програми створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні» від 20 березня 1998 р.
Концепція визначала основні принципи створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на період до 2015 р. і включення її в міжнародну транспортну систему. Програма передбачала комплекс першочергових заходів, спрямованих на будівництво міжнародних транспортних коридорів на період до 2005 р., розвиток національного автомобільного і залізничного видів транспорту, визначення основних шляхів руху. Спочатку передбачалося здійснити будівництво коридорів, прив'язуючись до існуючої мережі доріг, з подальшим доопрацюванням транспортних артерій по нових трасах. План організації транспортних коридорів базувався на врахуванні їх місця і значення в територіальній структурі країни і її регіонів, які відрізняються за природними умовами, ступенем урбанізації, формами розселення і іншими чинниками.
Однією з основних вимог була комплексна організація транспортних коридорів з урахуванням паралельних автомобільних трас і залізниць, а також прилеглих до них територій. Згідно з визначенням Комітету з транспорту ЄЕК ООН: «Транспортний коридор − це частина національної або міжнародної транспортної системи, яка забезпечує значні міжнародні вантажні і пасажирські перевезення між окремими географічними районами, включає рухомий склад і стаціонарні облаштування усіх видів транспорту, працюючих на цьому напрямі, а так само сукупність технологічних, організаційно-правових умов здійснення цих перевезень» [262].
Величина транспортного коридору залежить від розмірів зон впливу, що входять у транспортний коридор.
Такими зонами є:
• технологічна, представлена елементами самої дороги, охоронними територіями;
• інфраструктурна, представлена територіями, у межах яких розміщуються об'єкти інфраструктури дороги;
• функціональна, або зона активного впливу дороги на соціально економічний розвиток територій.
Для розвитку міжнародних транспортних коридорів Україна в 2002-2005 рр. інвестувала більше чотирьох млрд. грн. За ці роки було капітально відремонтовано 559,4 км автодоріг, побудовано і реконструйовано 232,8 км. У цілому за чотири роки в транспортну галузь України залучено інвестицій більше ніж на 6 млрд. грн.
У квітні 2006 р. Кабінет Міністрів України затвердив Програму розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів на 2006-2010 рр. [3]. Колегія Рахункової палати за результатами аудиту зробила висновок, що виконання Програми фактично провалено. Було передбачено 44 заходи, сім з них виконано в повному обсязі, частково − вісім. Не було здійснено 29 заходів, або 65,9%. Мета Програми − розвиток національної мережі міжнародних транспортних коридорів − не була досягнута. У стратегічних напрямах роботи Міністерства транспорту і зв'язку зазначена розробка Програми розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів і логістики на 2011-2015 рр. [3]
Паралельно здійснюються процеси інтеграції транспортної системи України в загальний трансазіатський простір у рамках проекту TРACЕКA. ТРACЕКA (транспортний коридор Європа-Кавказ-Азія) – це програма міжнародної співпраці у сфері транспорту між ЄС і країнами-партнерами Східної Європи, Південного Кавказу і Центральної Азії.
Вирішення проблем, що накопичилися, і реалізація геостратегічного потенціалу України дозволять забезпечити засобами транспортно-дорожнього комплексу стабільне економічне зростання держави і її регіонів, потреби населення і галузей економіки у безпечному і якісному перевезенні пасажирів і вантажів на рівні міжнародних стандартів, виконання соціально-економічних, зовнішньоторговельних, оборонних, природоохоронних і мобілізаційних потреб суспільства.
Виділимо основні проблеми, що стримують забезпечення попиту на транспортні послуги, що зростає за обсягами і якістю:
• недостатнє оновлення основних фондів, рухомого складу на усіх видах транспорту і дорожнього господарства, невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам;
• низький рівень міжгалузевої координації в розвитку транспортної інфраструктури, що призводить до нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання транспорту;
• недостатній ступінь використання геополітичного положення України і можливостей її транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів по території України;
• нерегулярне і неефективне оновлення нормативно-правової бази, що регулює діяльність транспортно-дорожнього комплексу;
• повільні темпи модернізації транспортних технологій і їх зв'язок з виробничими, торговими, складськими і митними технологіями;
• неприпустимо низький рівень інформатизації транспортного процесу і інформаційної взаємодії транспорту з іншими галузями економіки;
• недостатня ефективність фінансово-економічних механізмів, стимулюючих надання інвестицій на розвиток транспорту;
• відставання в реалізації державних і галузевих програм у сфері транспорту, транспортного машинобудування, розвитку державного кордону;
• недостатньо ефективна система управління і регулювання діяльності транспортно-дорожнього комплексу, високий рівень заполітизованості і корумпованості по усій вертикалі влади;
• низький рівень кадрової політики в галузі;
• неефективна тарифна політика у сфері транспорту;
• нераціональне використання державного майна у транспортній сфері.
