Напрями вдосконалення адміністративно-правового регулювання діяльності небанківських фінансових установ в Україні

     

      Світова фінансова криза 2008-2009 років виявила такі проблеми НБФУ, як: низький рівень капіталізації, недостатню якість ризик-менеджменту, невідповідність принципів корпоративного управління міжнародним стандартам, низьку якість фінансових послуг, недостатній рівень захисту прав інвесторів і споживачів фінансових послуг. Так, у небанківському фінансовому секторі протягом 2009 р. зупинено 55 ліцензій на провадження діяльності по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, та 17 ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових кредитів; за станом на 01.10.2009 р. призупинені ліцензії на страхову діяльність 14 компаніям, анульовані — 16. У трьох кредитних спілках введено тимчасову адміністрацію. Спостерігалась несвоєчасність та неповнота виконання зобов’язань перед клієнтами з боку страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, кредитних спілок, зростання збитковості фінансових установ [166, C. 8].

      Однією з причин руйнівного впливу наслідків світової фінансової кризи для фінансових установ є недоліки у системі регулювання і нагляду за ними. Органи регулювання та нагляду за діяльністю НБФУ проявили свою неготовність до дій у надзвичайних ситуаціях, неоперативно і недостатньо жорстко застосовували заходи впливу з боку органів регулювання та нагляду.

      Для підвищення ефективності регулювання і нагляду за діяльністю НБФУ фахівці пропонують підвищити інституційну незалежність органів державного регулювання. Так, Держфінпослуг за своїм статусом є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держфінпослуг очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади КМУ за поданням Прем'єр-міністра України. Голова Держфінпослуг несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за діяльність Держфінпослуг[69]. Правовий статус другого державного органу, що здійснює державне регулювання діяльності НБФУ – ДКЦПФР визначає Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, відповідно до якого ДКЦПФР підпорядкована Президенту України, підзвітна Верховній Раді України та Кабінету Міністрів України. Голова Комісії, її члени призначаються на посади за поданням Прем'єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України [103].

      Як ми бачимо, діюче законодавство встановлює залежність і Держфінпослуг і ДКЦПФР, їх керівництва в своїй діяльності від виконавчої влади в Україні.

      Голова НБУ, відповідно до п.18 ст. 85 Конституції України, призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України. Підстав для звільнення Голови НБУ Конституція не зазначає.

      Отже, діюче законодавство допускає можливість впливу на керівних осіб Держфінпослуг, ДКЦПФР та НБУ при прийнятті рішень щодо регулювання та нагляду за фінансовими установами, допускає зміну керівництва цих установ з будь-яких причин. Підтвердженням цього є наявність під час кризи змін у складі керівництва Держфінпослуг і ДКЦПФР та неодноразова зміна Директора Дирекції з банківського регулювання та нагляду в Національному банку України [166].

      Вже зазначалося, що в ряді розвинутих країн діяльність органів регулювання та нагляду не підпорядковуються уряду і фінансується за рахунок платежів суб’єктів фінансового ринку за послуги регулювання і нагляду. Так, FSA в Англії, Bafin у Німеччині фінансуються цілком за рахунок внесків фінансових установ, діяльність яких організація регулює і контролює, вони є функціонально незалежними від уряду і повністю фінансуються компаніями, які їх регулюють, за допомогою грошових зборів і обов’язкових внесків. В Україні ситуація з незалежністю і фінансуванням органів, що регулюють діяльність НБФУ, на відміну від розвинутих країн, інша. Так, НБУ, відповідно до ч.1 ст. 4 Закону “Про Національний банк України”, є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим Законом випадках – також за рахунок Державного бюджету України. Для Держфінпослуг і ДКЦПФР єдиним джерелом фінансування є Державний бюджет, тобто, на відміну від НБУ, ці державні структури не мають законодавчо визначеної фінансової незалежності, що негативно впливає на їх матеріально-технічне забезпечення, забезпеченість кваліфікованими кадрами тощо.

      Таким чином, можна констатувати, що в сучасних умовах органи регулювання та нагляду за діяльністю НБФУ не мають змоги належним чином виконувати свої регулюючі функції. Посилення незалежності органів регулювання та нагляду за фінансовим сектором вимагає відповідного забезпечення підзвітності і прозорості у його діяльності. Це включає, перш за все, підзвітність перед широкою громадськістю (суспільством) та, по-друге, підзвітність перед демократично узаконеними інституціями, як правило, перед Верховною Радою України та Урядом [178, С. С. 127-128].

      Отже, на нашу думку, необхідно внести зміни в законодавство, яке б визначало правовий статус органів державного регулювання, з метою посилення їх незалежності, або прийняти окремі закони про ДКЦПФР і Держфінпослуг де можливо визначити їх державними органами з особливим статусом, які не належали б до центральних органів виконавчої влади.

      Наступним напрямом удосконалення державного регулювання і нагляду за діяльністю НБФУ є запровадження в Україні пруденційного нагляду, нагляду, заснованого на ризику. Відповідно до вимог українського законодавства, державний нагляд за діяльністю НБФУ здійснюється за принципом контролю на основі дотримання вимог діяльності. Але розвиток фінансового сектора супроводжується зростанням ризиків в діяльності фінансових установ, які особливо проявляються під час кризових явищ в економіці країни. Вчені довели, що з 2004 до 2008 рр., внаслідок високо ризикової кредитної політики фінансових установ, в першу чергу – банків, зросли такі ризики, як: ризик галузевої концентрації кредитів (найбільше кредитних коштів вкладалося у сферу торгівлі та будівництва); валютні ризики, які виникають через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали (за останні п’ять років частка кредитів в іноземній валюті зросла і на 2008 рік складала близько 60% сукупних вимог банків за кредитами, наданими в економіку); ризики ліквідності, які виникають через неспроможність НБФУ виконати свої зобов’язання у належні строки внаслідок занадто ризикової кредитної політики щодо надання довгострокових кредитів без наявності відповідних внутрішніх довгострокових кредитних ресурсів. Неодинокими були випадки, коли фінансові установи здійснювали кредитування не тільки за рахунок залучених коштів, я й за рахунок зовнішніх запозичень, що призводило до залежності фінансових установ від кризових явищ на зовнішніх ринках капіталів і нарощувало системні ризики [62].

      У п. 3, 4 Положення Базельського комітету з банківського нагляду “Принципи управління кредитним ризиком” № 75, прийнятому у вересні 2000 року, визначається, що саме кредитні ризики залишаються головним джерелом проблем для діяльності фінансових установ в усьому світі. Ефективне управління кредитними ризиками є вирішальним компонентом всеохоплюючого підходу до управління ризиками взагалі і є суттєвим для тривалого успіху будь-якої фінансової установи [179].

      Нагляд на основі ризиків є новим як для НБФУ, так і органів нагляду. Відсутність у законодавстві норм, які регулюють питання нагляду на основі ризиків, призводить до неможливості його застосування, що посилює вплив ризиків на НБФУ та призводить до погіршення їх фінансового стану.

      З метою управління ризиками у липні 1988 Базельський комітет з банківського нагляду прийняв документ “Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу” - Базель I. 26 червня 2004 року Базельським комітетом прийнято остаточну редакцію документа “Міжнародне наближення оцінки капіталу і стандартів капіталу: переглянута концептуальна основа” (надалі Базель II), який не замінює Базель I, а робить розрахунок капіталу більш складним і вносить певні нові елементи у цей процес, перетворює оцінку капіталу на більш чутливий до ризиків процес, сприяє кращій практиці управління ризиками у банках та спрямований на підвищення прозорості банківських установ.

      Безперечно, що “Базель II” як документ рекомендаційного характеру стосується банківської системи, але, як вже зазначалось, Держфінпослуг відносить цей документ до основних міжнародних документів, які визначають критерії регулювання нагляду і за діяльністю НБФУ [149].

      Вся работа доступна по Ссылке