Суд у механізмі реалізації конституційного права на судовий захист у досудовому провадженні

     

      Особлива роль в реалізації права на судовий захист належить суду, до компетенції якого відноситься розв’язання соціальних конфліктів правового характеру. Будучи універсальним способом захисту прав, свобод і законних інтересів людини, судовий захист здійснюється в різних процесуальних формах, які мають бути максимально пристосовані для конкретного виду провадження. Необхідність безперешкодної реалізації права на судовий захист потребує того, щоб процесуальна форма не залишала таких сегментів процесуальної діяльності, в яких реалізація цього права була б суттєво ускладнена або взагалі унеможливлювалася. У демократичній державі влада зацікавлена у створенні інститутів, які б ефективно захищали права та свободи людини від протиправних посягань як з боку будь-якої особи, так і від самих же органів державної влади. Саме таким інститутом і є судовий захист, що поширюється на всі правовідносини, гарантується державою та забезпечується можливістю примусового виконання судових рішень.

      З метою забезпечення реалізації права на судовий захист у кримінальному процесі законодавець в останні роки суттєво розширив межі судової діяльності на всіх його стадіях, у тому числі і на досудових, і визначив такі його форми реалізації, що дозволяють суду, не втручаючись до сфери компетенції органів дізнання, досудового слідства та прокурора, досягти загальної мети — утвердження пріоритету прав і свобод людини як вищої соціальної цінності. Зважаючи на це, суд є суб’єктом кримінально-процесуальної діяльності, який діє на всіх її етапах і у всіх видах проваджень, а тому й виникає питання стосовно функціональної характеристики його діяльності, адже в досудовому провадженні вона має суттєву специфіку порівняно із судовими стадіями. Розгляд цього питання в межах даної роботи набуває особливого значення, оскільки визначення правової природи діяльності суду на всіх етапах кримінального провадження дозволяє дійти обґрунтованих висновків стосовно найбільш доцільної процедури, яка має застосовуватися в окремих провадженнях.

      Потреба у судовому захисті на досудовому провадженні пояснюється низкою факторів. Перш за все, це пов’язано із застосуванням органами, які його здійснюють, владних повноважень, поєднаних із суттєвим обмеженням конституційних прав людини (права на свободу та особисту недоторканність; недоторканність житла та майна; таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції тощо), що має корелювати з ефективним механізмом захисту цих прав від їх порушення. Публічно-правовий характер кримінального судочинства викликає необхідність вторгнення держави до сфери приватного життя людини з метою захисту прав і законних інтересів інших осіб, інтересів держави та суспільства. У ряді випадків дії та рішення органів дізнання та досудового слідства не тільки зачіпають інтереси осіб, які стають учасниками кримінально-процесуальних відносин, а й породжують наслідки, які виходять за межі кримінального провадження, суттєво обмежуючи при цьому права та інтереси тих осіб, які не мають безпосереднього стосунку до вчиненого злочину. Тому перевірка законності та обґрунтованості такого обмеження в майбутніх судових стадіях процесу може не бути ефективним засобом відновлення порушених прав, у зв’язку із чим об’єктивно необхідним є оперативний механізм здійснення такої перевірки.

      Судова статистика дозволяє встановити певні закономірності: щороку спостерігається тенденція до збільшення загальної кількості розглянутих судами скарг учасників кримінального процесу на дії та рішення органів дізнання, слідчого та прокурора, що свідчить про зростання довіри громадян до судової влади, збільшення використання ними механізмів судового захисту як найбільш ефективних .

      Розгляд судом подань органів дізнання та досудового слідства про проведення слідчих дій та застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту забезпечує реалізацію права на судовий захист у пасивній формі, оскільки ініціюється не суб’єктом даного права, а державними органами з метою забезпечення можливості розслідування злочину, всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин його вчинення. Розглядаючи подання, суд визначає домірність та адекватність тих ресурсів, які намагається використати виконавча влада в кримінальній юрисдикції, тим завданням, які перед нею стоять, зокрема, щодо захисту прав учасників кримінального судочинства, встановлення особи, яка вчинила злочин, тощо.

      На відміну від зазначеного напряму діяльності суду щодо розгляду подань органів дізнання та досудового слідства, а також органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, судовий розгляд скарг ініціюється суб’єктом права на судовий захист і тому є активною формою його реалізації, яка надає особі можливість захистити права, свободи та законні інтереси, що, на її погляд, порушені або безпідставно обмежені у зв’язку із здійсненням кримінального провадження.

      Таким чином, судовий порядок розгляду скарг учасників кримінального процесу і подань органу дізнання, слідчого та прокурора являє собою кримінально-процесуальну форму реалізації права на судовий захист у досудовому провадженні в кримінальному процесі. У науці кримінального процесу не склалося єдності поглядів щодо функціональної характеристики цих напрямків судової діяльності, що обумовлює необхідність звернутися до аналізу існуючих наукових підходів, які умовно можна класифікувати на дві групи. Прихильники першої з них ( В. М. Бозров, А. П. Гуськова, І. С. Дикарєв, М. М. Ковтун, В. М. Лебедєв, Н. Г. Муратова, О. А. Мядзелець, О. Д. Назаров, І. Л. Петрухін, О. П. Рижаков, Р. В. Ярцев, Ю. К. Якимович [ , с. 55] та ін.) вважають, що діяльність суду на досудових стадіях кримінального процесу є різновидом правосуддя і охоплюється його змістом як єдиної функції суду в кримінальному процесі [243, с. 98; , с. 8; , с. 33; , с. 206; , с. 206; , с. 5;], а те, що судовий орган починає свою роботу ще на стадії попереднього розслідування, свідчить лише про високий ступінь розвитку правосудної діяльності, її системний характер [ , с. 103]. Така позиція є виразом монофункціонального підходу до характеристики діяльності суду. З перших етапів кримінально-процесуальної діяльності, зазначає Л. М. Лобойко, суд повинен бути причетним до процесуальної діяльності, але не в плані виконання функції судового контролю, а в плані забезпечення реалізації принципу змагальності [ , с. 160].

      Серед досягнень російської кримінально-процесуальної доктрини стосовно дослідження судово-контрольної діяльності в досудовому провадженні М. М. Ковтун та Р. В. Ярцев виділяють принципові положення, які характеризують судовий контроль як самостійну, особливу (процесуальну) форму здійснення правосуддя у сфері кримінального судочинства Росії, а не окрему функцію суду: судовий контроль на досудовому етапі переслідує ті ж цілі, які стоять перед правосуддям у суді першої інстанції; проголосивши пріоритет прав і свобод людини у сфері державного захисту, Конституція РФ визначила саме правосуддя їх головною гарантією, в силу чого виключення судового контролю за законністю та обґрунт ованістю дій та рішень публічних процесуальних органів із системи правосуддя фактично означає виключення цієї форми діяльності суду відповідно із системи найважливіших процесуальних гарантій; як правосуддя (у суді першої інстанції), так і судовий контроль (на досудовому етапі кримінального судочинства) об’єктивно (по формі і по суті) пов’язані із вирішенням спору про право, оскільки вирішення спору сторін про право на обмеження конституційних прав особи є спір про наявність (достатність) фактичних і правових підстав для цього, оцінити і перевірити які є конституційним обов’язком суду як у суді першої інстанції, так і у межах реалізації тієї чи іншої форми судового контролю, передбаченого нормами КПК РФ; вирішуючи справу по суті або реалізуючи свої повноваження по вирішенню спору сторін, суд захищає (забезпечує), відновлює або компенсує благо однієї зі сторін, гарантує законність і справедливість у суспільстві. А це, по суті, є правосуддям [321, с. 5–6].

      Вся работа доступна по Ссылке