Класифікація ризиків в аграрній сфері
Ризик є об'єктивною реальністю ринкової економіки. Він передбачає невизначеність умов функціонування та наявність можливості несприятливого розвитку подій. Тому ризик слід розглядати як самостійну економічну категорію, яка має ряд характеристик: економічну природу, об'єктивність прояву, імовірнісні кількісні параметри економічної діяльності, залежність фінансово-економічних результатів від фактору часу, суб'єктивність прийняття рішень з оцінки ризиків і формування стратегії розвитку підприємства [96, с. 140-143; 97, с. 40-42; 98, с. 21-25].
Багатофакторність економічної діяльності зумовлює неоднозначність класифікації чинників економічного ризику, яка обумовлена багаторівневістю економічних систем, що взаємодіють у процесі виробництва. Серед різноманіття факторів ризику, притаманних сільськогосподарському виробництву, найбільш суттєвий вплив на параметри фінансово-економічної діяльності господарюючих суб'єктів мають ціни, темпи інфляції, процентні ставки при кредитуванні та ін. [101, с. 89-92].
Під управлінням економічним ризиком розуміють сукупність організаційно-економічних заходів, що передбачають виявлення джерел, ймовірності виникнення і зниження наслідків проявів його у сільському господарстві. Управління економічним ризиком на макрорівні здійснюється шляхом формування сприятливих умов функціонування і механізмів компенсації систематичних ризиків, а на макрорівні – через реалізацію програми управління ризиками конкретним суб'єктом господарювання.
У сільському господарстві об'єктивно існують джерела невизначеності, генеруючи ризик-ситуації і пов'язані з економічними показниками діяльності. Невизначеність ринкової кон'юнктури проявляється в тому, що зростання фізичного обсягу продукції ще не означає адекватне зростання доходів сільгоспвиробників через динаміки цінових параметрів ринку, умов попиту і пропозиції. Тому існує необхідність регулювання економічних відносин сільськогосподарських підприємств з іншими галузями АПК, а також проведення протекціоністської політики щодо аграрного сектора економіки.
Протекціонізм сільськогосподарської галузі, втілений в таких формах державної підтримки, як дотування, субсидування і надання субвенцій, спрямований на зниження витрат виробництва сільгосппродукції, не сприяє зниженню ризиків галузі. Діючі на практиці форми державної підтримки ділять господарюючих суб'єктів аграрної галузі на два нерівних конкуруючих сегмента: підприємства, що мають доступ до адміністративних, а відповідно, і до фінансових ресурсів та ті, що не мають такого доступу [102-103]. У зв'язку з цим необхідна зміна підходів до надання державної підтримки сільськогосподарської галузі, яка повинна забезпечувати прийнятний рівень прибутковості вкладень у галузь для середньостатистичного сільгоспвиробника і компенсувати потенційно недоотримані доходи через незаплановані коливання параметрів ринку [36, с.1-3; 54, с. 57-66].
Перед сільгоспвиробниками завжди стоїть проблема фінансового захисту своїх майнових інтересів через високу залежність аграрного сектора економіки від стихійних явищ природи. Одним з ефективних інструментів управління ризиками у сільському господарстві є страхування, що дозволяє забезпечити стабільні умови виробничої діяльності господарюючих суб'єктів на селі незалежно від природних аномалій. Ефективність такого захисту в ринкових умовах господарювання залежить від рівня розвитку економічної системи в цілому і системи аграрного страхування зокрема [112-113].
Ризики впливають на управління господарюючим суб’єктом як деструктивно, так і конструктивно. Вплив ризиків може змусити суб'єкт управління прийняти надто обережну стратегію ухилення від ризиків, стримуючи розвиток об'єкта управління. Однак невизначеність навколишнього середовища і прийняття ризику є додатковим резервом розвитку сільськогосподарського виробництва і стимулює до прийняття рішень, орієнтованих на високий, але виправданий ризик [110; 121, с.1-3].
Вся работа доступна по Ссылке
