Генезис теорій сукупного попиту та практики його державного регулювання
Особливості функціонування української економіки за умов фінансових потрясінь 2008-2009 років продемонстрували, що Україна недостатньо захищена від негативних наслідків подій на світових ринках, що актуалізує завдання пошуку варіантів оперативнішого та ефективнішого реагування на нові виклики у національній економічній системі з метою уникнення її дестабілізації [103]. Державне регулювання елементів сукупного попиту є пріоритетним напрямком в усуненні дисбалансів. Особливо це актуально для відновлення динамічного економічного зростання і суттєвого поліпшення якості останнього.
Протягом останнього десятиліття значну увагу українських науковців було приділено дослідженням сукупного попиту, його динаміці та структурі в Україні, тенденціям кінцевого споживання і заощадженням домашніх господарств, зовнішнім та внутрішнім факторам формування сукупного попиту [154]; формуванню ефективного сукупного попиту [119]; теоретичним, методологічним та методичним питанням, пов’язаним з державним регулюванням попиту [24].
Так, Сайкевич М. І. зазначає, що сукупний попит, як відображення кінцевих потреб, виступає чинником структурних змін економіки, оскільки має більш соціально-орієнтовану структуру і менш енерго- та матеріаломістку, ніж валовий випуск. [119, c. 2]. Дідур С. В. відмічає, що все більше уваги в дослідженнях з теорії попиту приділяється вирішенню практичних задач з аналізу і прогнозування попиту, удосконалення існуючих методів прогнозування попиту. Відбувається суцільна математизація теорії попиту, тому що точні і конкретні (чисельні) результати формування і розвитку сукупного попиту, а також попиту на окремі блага можуть бути досягнуті тільки цим шляхом [24, с. 9]. Климко Г. Н. та Нестеренко В. П. уточнюють поняття економічного змісту сукупного попиту. По-перше, сукупний попит тісно пов’язаний з реальними суспільними потребами, але не збігається з їхньою кількісною визначеністю. По-друге, сукупний попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості потенційної потреби в товарах і послугах грошовим покриттям. Отже, універсальною формою вираження попиту є гроші (обсяг сумарної вартості товарів чи послуг, що можуть бути куплені). По-третє, суб’єкт сукупного попиту репрезентує сферу споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем. Об’єктами попиту можуть бути будь-які об’єкти ринкових відносин, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання [84, с. 205]. Також, Ходжаян А. О. акцентує увагу на тому, що кількісне вираження сукупного попиту в Україні є досить проблематичним у контексті вибору категорії суспільного продукту, що найбільш адекватно визначає його величину. Найбільш поширеним методом, що домінує в науковій та навчальній літературі, є використання категорії валового внутрішнього продукту (ВВП). Це випливає з генеральної тотожності національних рахунків, коли сукупний попит або ВВП за категоріями доходів дорівнює виробництву товарів та послуг або ВВП, обчисленому виробничим методом, що виражає сукупну пропозицію [154, с. 7].
Можна зробити висновок, що сукупний попит завжди конкретно визначений, динамічний та зазнає впливу від низки факторів і визначається як обсяг виробництва, який готові придбати всі інституційні одиниці. Аналіз динаміки основних складових сукупного попиту здійснюється за рахунок покомпонентного аналізу сукупного попиту в Україні і досліджується ендогенними та екзогенними факторами впливу на них.
В економічній літературі сукупний попит розглядається як складова механізму відтворення суспільного виробництва разом із сукупною пропозицією. На основі принципових відмінностей між теоріями різних економічних шкіл щодо підходу до сукупного попиту можна виділити такі напрямки: класичний, кейнсіанський, неокейнсіанський, посткейнсіанський, монетарний, інституціональний, неокласичний (Додаток А). Формування базових принципів щодо сутності сукупного попиту вказаних підходів відбувалось в історичних умовах відповідного періоду та розвитку виробництва.
На думку вітчизняних економістів, сучасною тенденцією розвитку світової економічної думки є взаємопроникнення та взаємозбагачення кейнсіанства і монетаризму [58]. Слід зазначити, що світова фінансово-економічна криза засвідчила неспроможність вирішувати появу нових проблем з позицій класичної, кейнсіанської, неокласичної та монетарної шкіл, тому більшість теорій набули синтезованої форми. На практиці уряди країн світу у період світової рецесії використовують як кейнсіанські, так і класичні інструменти впливу держави на економічну кон’юнктуру з метою її стимулювання. На думку сучасних прихильників Дж. М. Кейнса (англійський економіст), зокрема Федосової В. фіскальна політика має бути «кейсіансько-монетаристською», а неокласики, у свою чергу, визнають, що ефективність використання теорії «економіки пропозиції» буде вищою, якщо вона міститиме деякі елементи кейнсіанства. Теоретичні основи монетарної теорії є важливими для використання їх з метою забезпечення макроекономічної стабільності. З другого боку, завдання активного державного сприяння економічному зростанню вимагають інтенсивного використання кейнсіанських інструментів [149].
Прводячи аналіз сукупного попиту, деякі економісти зосереджується, більшою мірою, зокрема на монетарному аспекті через існування тісного зв`язку між грошовою вартістю всіх покупок і грошовою масою [72; 150; 152]. Інші стверджують, що основними факторами формування сукупного попиту виступають державні видатки, тому необхідно зосереджувати увагу на їхньому розподілі урядом, державних інвестиціях, оподаткуванні [28]. Сьогодні більшість макроекономістів вважає, що на сукупний попит впливають не лише зовнішні фактори, а і політичні цикли та інституційні зміни [19; 31; 46; 47; 51].
Узагальнюючи зазначені вище теорії сукупного попиту підхід в роботі буде заснований в межах неокласичного аналізу, зокрема в частині уваги до проблем сукупного попиту використовуватимуться уявлення кейнсіанства, в частині уваги до інвестицій — неокласичний підхід, у частині визначення вагомої ролі держави — інституційний. Під час аналізу компонентів сукупного попиту враховуються політичні, інвестиційні цикли, проводиться оцінка можливих ризиків, внутрішніх і зовнішніх шоків для економіки України, бізнес-клімат, міжнародні кредитні рейтинги, ділові очікування тощо.
Аналіз факторів впливу на сукупний попит у роботах вітчизняних науковців умовно можна поділити на п’ять етапів, які відрізняються методологічними підходами до дослідження сукупного попиту в Україні [20; 28; 31; 87; 95].
На першому етапі (1990–1992 роки) спостерігалось відсутність ринкових механізмів регулювання економіки після функціонування командної системи. Спостерігалося суттєве скорочення обсягів виробництва, високий рівень дефіциту бюджету. Україна вийшла зі складу СРСР з так званим «нульовим варіантом», відповідно до якого, крім інших умов, її державний борг дорівнював нулю. Але відсутність державного боргу аж до 1992 року, означає лише те, що він фінансувався за рахунок прямої емісії центральним банком, кошти від якої йшли на фінансування дефіциту Державного бюджету [59, c.135].
Здійснення емісійних операцій у вигляді випуску грошей в обіг з метою виплат заробітної плати і пенсій в державному секторі призвело до гіперінфляції. Зростання індексу споживчих цін на кінець 1992 року становило 2100 відсотків (грудень до грудня попереднього року). Це зменшило доходи, що в свою чергу скоротило внутрішній попит (передусім існував незадоволений споживчий попит), призвело до виникнення неефективної бартерної економіки [82].
Вся работа доступна по Ссылке
