Концепція державного регулювання сукупного попиту на базі методології фінансового програмування

     

      Державне регулювання сукупного попиту відображає механізм застосування методологічного інструментарію макроекономічної політики, адаптованого до поточної макроекономічної ситуації. Заходи державного регулювання сукупного попиту полягають у забезпеченні раціональних пропорцій між його складовими компонентами (споживчим, інвестиційним, урядовим, зовнішнім попитом). Співвідношення складових сукупного попиту визначають якість економічного зростання. Метою державного коригування сукупного попиту є досягнення cтабільних темпів економічного зростання, а заходами стимулювання його обсягів мають обиратися ті, які забезпечують чітку трансмісію змін споживчого та інвестиційного попиту. Оптимізація обсягів сукупного попиту має здійснюватись у напрямку зменшення вилучень з економічної системи у вигляді імпорту, податків, відтоку капіталу за кордон [106].

      В Україні постійно змінюються умови функціонування, зявляються нові несподівані шоки і бар’єри, тому всі сили уряду мають враховувати поточні особливості, та в цілому бути направлені на зміну структури у напрямку її вдосконалення в довгостроковій перспективі. Експерти МВФ виділяють три основні елементи макроекономічного коригування сукупного попиту, а саме [52]:

      коригування сукупного попиту відповідно до пропозиції ресурсів. Простіше привести сукупний попит у відповідність до наявної пропозиції ресурсів в обмежені строки, ніж розширити базу ресурсів у короткостроковій перспективі. Інструменти бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики є заходами, що забезпечують скорочення видатків;

      коригування сукупного попиту за рахунок заходів політики щодо переорієнтації видатків через зміну валютного курсу, відсоткових ставок та інших адміністративно регульованих цін;

      коригування сукупного попиту за допомогою заходів структурної політики, що мають вплинути на виробничі потужності та продуктивність в економіці, підвищити ефективність використання ресурсів.

      Реалізація заходів структурної політики потребує значного часу, тому результативними вони будуть лише в довгостроковій перспективі. Заходи структурної політики спрямовані на збільшення пропозиції й скорочення розриву між поглинанням ресурсів та обсягом виробництва і можуть поділятися на узагальнені категорії [103]:

      підвищення ефективності розподілу ресурсів;

      розширення виробничих потужностей економіки.

      Хоча на практиці важко розмежувати заходи, які слугують досягненню цих двох категорій. До першої категорії можуть входити заходи, що скорочують розрив між цінами і граничними витратами. Друга категорія включає заходи, які стимулюють інвестиції і заощадження (наприклад, підтримка реалістичних відсоткових ставок, перерозподіл бюджетних витрат на користь тих видів економічної діяльності, які є найбільш вигідними для економічного розвитку, і заходи, що забезпечують фінансування інвестицій, які приносять найбільш високі норми прибутку) [52].

      Заходи державного регулювання сукупного попиту орієнтовані, головним чином, на обмеження внутрішнього попиту в тих випадках, коли необхідно скоротити дефіцит зовнішнього сектора і/або зменшити інфляційний тиск. Як правило, вони складаються із заходів фіскальної політики, грошово-кредитної, заходів політики стосовно доходів, але при цьому інші заходи, такі як лібералізація цін, можуть включати елементи скорочення видатків (табл. 1.4).

      Фіскальні заходи пов’язані з монетраними настільки, наскільки банківська система спроможна забезпечити чисте фінансування урядового сектора. Під чистим фінансуванням урядового сектора банківською системою слід розуміти викуп Національним банком України на свій баланс облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) у комерційних банків, які придбали їх у Міністерства фінансів України, здійснюючи, таким чином, непряме фінансування дефіциту державного бюджету. Так, державний сектор при подоланні високого рівня дефіциту може вплинути на баланс банківської системи двома способами: або знизити свої потреби у банківському фінансуванні, або залучити більше небанківських фінансів. За інших умов це спровокує уповільнення грошових агрегатів. Зменшення обсягів зовнішнього фінансування дефіциту бюджету чи абсолютна відмова від такого фінансування можливі при скороченні державних витрат або при зростанні податкових надходжень. Якщо ж збільшити обсяг внутрішніх небанківських послуг, то дефіцит бюджету залишиться незмінним. Таким чином, дієві бюджетно-податкові заходи у своїй реалізації підпорядковується адекватній податковій політиці та політиці бюджетних видатків.

      Вся работа доступна по Ссылке