Удосконалення матеріально-технічного забезпечення виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств
Як зазначалося у попередньому підрозділі, матеріально-технічне забезпечення розглядається як організований процес надходження на ринок усіх видів ресурсів, необхідних для ведення виробничої діяльності, а найважливішими з них є технічні засоби виробництва. На сучасному етапі, залежно від виду технічних ресурсів, що постачаються сільськогосподарським підприємствам, доцільно виділити три форми ринків. Першу форму представляє первинний – ринок нової техніки, учасниками якого є заводи-виробники сільськогосподарської техніки і технічних ресурсів; ди-лерські організації-посередники як товаропровідна ланка між промисловими під-приємствами та покупцями матеріально-технічних ресурсів, тобто безпосередньо сільськогосподарськими підприємствами.
Система агропостачання, що склалася в Україні, охоплює мережу торговель-них організацій, що виконують основний обсяг робіт у торгово-посередницькій ді-яльності дилерської служби: виявляють платоспроможний попит споживачів на те-хніку, формують зведені замовлення, організовують поставки і розрахунки за про-дукцію, висувають матеріальні санкції постачальникам за низьку якість машин, за-безпечують сервісне обслуговування нової техніки, надають кваліфіковану техніч-ну допомогу при виправленні браку і усунення дефектів машин, поставляють запа-сні частини для проведення капітальних і поточних ремонтів сільськогосподарської техніки. Заводи-постачальники, як правило, фінансують дилерську діяльність шля-хом надання знижок з ціни машин, запасних частин і вузлів, забезпечують техніч-ною документацією та необхідним обладнанням, надають допомогу в навчанні ка-дрів дилерських підприємств і підприємств-покупців. Однак, як недолік дилерської форми обслуговування слід вважати велику кількість посередників в ланцюгу руху товарів, внаслідок чого необґрунтовано завищуються ціни на матеріально-технічні ресурси для сільськогосподарськимх виробників.
Друга форма це вторинний ринок, на якому пропонується уживана техніка і який розглядається нами як важлива складова ринку сільськогосподарської техніки в сучасних умовах.
Ринок уживаної техніки діє в всіх індустріально розвинених країнах. У США, Німеччині, Японії на відновлену та модернізовану техніку припадає понад 40% всього парку техніки [311].
В Україні, незважаючи на надзвичайну потребу, ринок уживаної техніки поки що розвивається недостатньо. Відновлена техніка пропонується сільськогоспо-дарським підприємствам не повсюдно, відсутня реклама уживаної техніки, недо-статньо інформації про її наявність. Тому, сільськогосподарські підприємства про-дають і купують вживану техніку, використовуючи свої господарські зв’язки. На наше переконання, ринок відновлених деталей, вузлів та агрегатів повинен зайняти відповідну нішу, визначену попитом. Обсяг продажів на даному сегменті ринку ви-значається стратегією часткового відновлення машин, реалізованої в період дефі-циту нової техніки і низької купівельної здатності споживачів.
Значна частина парку тракторів у вітчизняних сільськогосподарських підпри-ємствах вже використовується понад 10 років, тобто за межами амортизаційних строків служби. Тому в нашій країні є достатньо уживаних машин, які можна від-новити або використовувати як запасні агрегати і деталі. Дослідженнями встанов-лено, що для оновлення машинно-тракторного парку сільськогосподарських під-приємств на рівні технологічної потреби необхідно щорічно купувати машини й обладнання на суму понад 15 млрд грн, із них на оновлення парку тракторів напра-вляти 3,0–3,5 млрд грн, зернозбиральних комбайнів – 3,5–4,0, бурякозбиральних машин – 0,35–0,4, кормозбиральних – 1,0, машин для тваринництва – 1,0, техніки загального призначення – 3 млрд грн. Крім того, для підтримання машинно-тракторного парку в працездатному стані необхідно 2,0–2,5 млрд грн на закупівлю запасних частин [50].
Для збереження сільськогосподарської техніки в господарствах необхідно припинити списання і передачу в металобрухт тракторів та інших сільськогоспо-дарських машин. Техніку, що була в експлуатації, слід підтримувати у робочому стані за рахунок відновлювальних ремонтів із використанням нових деталей та компонентів конструкцій.
Зауважимо, що в середньому лише 20% деталей машин, що потребують капі-тального ремонту, підлягають вибракуванню, 25–40% придатні для подальшої експлуатації, а інші можна відновлювати. У процесі відновлення кількість опера-цій скорочується у 5–8 разів порівняно із виготовленням нових деталей, а собівар-тість не перевищує 40–70% вартості при ресурсі відновлених деталей 80–90% но-вого виробу.
В умовах стрімкого скорочення кількісного та якісного складу технічних засо-бів окремим підприємствам не під силу придбати високоякісну потужну техніку. Отже, досить важливим завданням є створення в регіонах мережі підрядних органі-зацій і підприємств, які б на договірних засадах надавали широкий спектр послуг усім категоріям сільськогосподарських товаровиробників із своєчасного та якісно-го проведення механізованих робіт: обробіток ґрунту, сівба зернових, технічних і кормових культур, збирання врожаю тощо. Ці підприємства мають бути укомплек-товані високопродуктивними тракторами, зерно-, буряко- та кормозбиральними комбайнами й іншою потужною технікою.
На нашу думку, однією з істотних економічних переваг ринку уживаної техні-ки є те, що він стримує і регулює ціни на нові машини. Розвиток ринку старих ма-шин є перспективним каналом поставки сільськогосподарським підприємствам до-даткової техніки і запасних частин. Його розширення безпосередньо залежить від впровадження принципів маркетингу в діяльність підприємств, що здійснюють ре-монт і продаж уживаної техніки. Важливим напрямом маркетингу цих підприємств може бути розробка гнучкої системи ціноутворення на відновлені машини, яка по-винна враховувати фінансові можливості сільськогосподарських підприємств для їх придбання, бажання купити техніку за ціною, наприклад, 40%, 50, 60% і більше від ціни нової з урахуванням ступеня її надійності та гарантій підприємства-постачальника щодо термінів експлуатації.
Вся работа доступна по Ссылке
