Економічна сутність прямих іноземних інвестицій

     

      В глобальному економічному середовищі XX ст. відбулися значні зміни. Основними тенденціями цивілізаційних процесів став перехід до якісно нового технологічного укладу виробництва, що базується на знаннях, інформаційних ресурсах і технологіях, а також лібералізаційні процеси глобалізація та регіоналізація. Для країн із перехідною економікою даний етап розвитку характеризується первісним нагромадженням капіталу, матеріальною основою якого є міжнародний рух капіталу, зокрема прямі іноземні інвестиції (ПІІ) [96, с. 70].

      Особливостями сучасного етапу розвитку економіки України теж стали активізація впливу міжнародного ринку капіталів та зростання ролі іноземних інвестицій. Фінансова глобалізація, що викликана зближенням національних економік, гомогенізацією економічних систем та синхронізацією політик у сфері валютного регулювання та нагляду за фінансовими інститутами, оновлює внутрішню природу протікання міжнародних інвестиційних процесів, загострює глобальну конкуренцію між інвесторами, спонукає до виважених кроків та поглибленого аналізу ринків. У зв'язку з цим виявлення природи міжнародного руху капіталу, дослідження процесу залучення капіталу, цілеспрямованого управління ним в інтересах конкретної країни дедалі більше стає об'єктом наукових досліджень.

      У всьому світі іноземне інвестування визнано одним із найважливіших факторів економічного, технологічного та соціального розвитку держави. Тому в багатьох державах створені умови найбільшого сприяння залученню іноземних капіталів, які характеризуються наданням матеріальних стимулів, лібералізацією умов участі у власності, гарантуванням повернення вкладених капіталів, послабленням державного контролю.

      Результативність вказаних заходів проявляється в зростанні впливу прямого іноземного інвестування на розвиток світової економіки. Так, загальний обсяг накопичених ПІІ в світі в період з 1990 р. по 2010 р. виріс в 8,2 рази до 19,1 трлн. дол. США (в поточних цінах). При цьому спостерігається постійне зростання обсягів накопичених ПІІ в країнах, що розвиваються, і в країнах із перехідною економікою. Якщо в 1990 р. питома вага накопичених ПІІ в загальному обсязі ПІІ в країнах, що розвиваються, складала 25%, і в країнах з перехідною економікою – 0,08%, то в 2000 р. показники дорівнювали 23% і 0,82%, а в 2010 р. досягли рівня 31% і 3,6% відповідно. Питома вага накопичених ПІІ в загальному обсязі ПІІ розвинених країн зменшилася на 10% з 75% в 2000 р. до 65% в 2010 р. [3].

      Слід також відзначити, що зростає інтерес іноземних інвесторів до економічних систем країн, що розвиваються, і країн із перехідною економікою. До країн останньої групи належить також і Україна. Якщо в 1990 р. 17% ПІІ спрямовувалися до країн, що розвиваються, і 0,04% до країн із перехідною економікою, то в 2010 р. ці показники зросли до 46% і 5,5% відповідно. Тобто більше половини обсягів ПІІ спрямовувалися в економіки країн з більш високою доходністю, але і з більш високими рівнями інвестиційних ризиків.

      Незважаючи на нестабільність розвитку світової економіки, прямі іноземні інвестиції в 2011 р. зросли на 17% і досягли значення 1500 млрд. дол. США, чим було досягнуто перевищення докризового значення показника (рис. 1.1). В 2011 р. уряди багатьох країн продовжували вживати заходів, направлених на подальшу лібералізацію і зняття бар'єрів імпорту ПІІ, а також застосовувати нові методи регулювання залучення ПІІ [105].

Вся работа доступна по Ссылке