Мотиваційні чинники залучення прямих іноземних інвестицій в аграрний сектор
Викладені вище погляди дають загальні уявлення про такі складні явища і поняття економіки, як інвестиції, мотиваційні чинники іноземного інвестування, прямі іноземні інвестиції та інші. В основу більш глибокого аналізу цих понять і явищ на рівні економічних систем та видів економічної діяльності, спираючись на монографію Гайдуцького П.І. [20, с. 17 – 29], дослідимо вплив певних рушійних сил на розвиток міжнародних інвестиційних процесів.
Перша рушійна сила - лібералізація політики, яка характеризується відкриттям національних ринків i введенням вільного режиму для всіх видів іноземних інвестицій та форм організації бізнесу без участі в капіталі. Лібералізація зовнішньоекономічної політики почала набирати сили у середині 80-х років минулого століття, але особливо широкого розмаху досягла у 90-х. Така тенденція зумовлена, з одного боку, закономірностями науково-технологічного розвитку, різким зростанням інтенсивності міжнародних економічних відносин. З іншого - вона спричинена кризою заборгованості країн, що розвиваються, скороченням зовнішнього фінансування, що привело до вироблення торгової політики, яка орієнтується на розвиток зовнішніх зв'язків з метою збільшення валютних надходжень i прискорення економічного зростання в цілому [128, с. 49]. За таких умов багато країн зробили вибір на користь ліберальної зовнішньоекономічної політики, що допус¬кає усунення штучних перешкод для експорту, відхід від протекціонізму, вста¬новлення реальних валютних курсів, заохочення припливу іноземних інвестицій.
Друга рушійна сила - швидкий технологічний прогрес з його зростаючи¬ми витратами та ризиками, які вимагають від компаній активізації своєї діяльності на світових ринках i розподілу цих витрат та ризиків. З іншого бо¬ку, скорочення транспортних i комунікаційних витрат («відмирання» відстані) створює економічно вигідну інтеграцію територіально розділених операцій i можливість здійснення поставок товарів та компонентів у всьому світовому просторі для пошуку способів підвищення ефективності. Це сприяє, зокрема, збільшенню іноземних інвестицій, орієнтованих на фактори ефективності, з всіма важливими наслідками для експортної конкурентоспроможності країн.
Якщо до 70-х років основною сферою вкладання іноземних інвестицій була добувна промисловість, то в 1970-1980 рр. на провідні позиції виходять обробні галузі. В першу чергу інвестиції спрямовуються у високотехнологічні вертикально інтегровані галузі з більшими маркетинговими витратами та чітко визначеною взаємозалежністю фірм - лідерів. Більша частина іноземних інвестицій вкладається у хімічну (включаючи фармацевтичну), електротехнічну, автомобілебудівну, харчову промисловості та машинобудування [114, с. 17]. З другої половини 80-х років на перший план виходить сфера послуг. У 1999 р. на послуги припадала більш як половина накопичених іноземних капіталовкла¬день - 50,3 % [180, p. 257 - 260].
Третя рушійна сила, яка є результатом впливу двох попередніх, - зростаюча конкуренція, що змушує фірми шукати нові шляхи підвищення ефективності, в тому числі через розширення географії своїх операцій з виходом на нові ринки на ранніх етапах та переорієнтацію деяких видів виробничої діяльності з метою скорочення витрат. Це сприяє становленню нових форм організації міжнародного виробництва у нових регіонах світу.
Зазначені рушійні сили за своєю природою є довготривалими. Разом з тим, інвестиційна політика компаній значною мірою залежить і від короткотермінових змін у циклах ділової активності.
В історичному плані міжнародний рух капіталу та його мотиваційні чинники мали неоднозначний характер. Передумовою початку міжнародного руху капіталу вважається велика промислова революція, під час якої відбувалися швидке накопичення капіталу завдяки розвитку торгівлі i промисловості, перехід господарства на капіталістичний шлях розвитку. Одночасно почала загострюватись конкуренція між державами за ринки сировини та збуту продукції. Першою конкуренцію на зовнішніх ринках з боку Росії, Швеції, Індії та інших країн відчула Великобританія. [72, с. 4] 3 метою домінування над конкурентами вона здійснювала політику перенесення виробництва у країни збуту продукції, що давало змогу скоротити транспортні витрати. Вод¬ночас у цих країнах часто була дешевша робоча сила та сировина для вироб¬ництва, що ставало додатковим чинником здешевлення продукції i зміцнення її конкурентних позицій.
В епоху «золотого стандарту» пріоритетними мотиваційними чинниками вважалися фіксований курс валют, вільний рух капіталу та відсутність обмежень у його пересуванні. Характерною рисою інвестиційних стратегій того часу було придбання облігацій урядів як розвину¬тих, так i мало розвинутих країн, а також інвестування за кордон для реалізації значних інвестиційних проектів [98, с. 18].
Після першої світової війни макроекономічні пріоритети переорієнтувались на контроль за відсотковими ставками та підтримку фіксованих обмінних курсів. Через це інтенсивність іноземного інвестування знизилась. Натомість зросло банківське кредитування країн третього світу під егідою сприяння їхнього розвитку, платіжної або бюджетної підтримки [33, с. 20]. На думку амери¬канського економіста П. Лiндерта, основний фактор, що спонукав витіснення інвестиційного капіталу кредитним, - це «опір іноземним інвестиціям» [81, с. 450], який був зумовлений намаганням країн третього світу проводити політику обмеження зовнішнього ринкового втручання у передові індустріальні сектори та державною підприємницькою експансією.
Наступний етап розвитку міжнародної інвестиційної діяльності був пов'язаний з розпадом Бреттон-Вудської валютної системи, переходом до плаваючих валютних курсів. Це дало змогу підвищити мобільність капіталу та пе¬реорієнтувати країни третього світу на залучення іноземних інвестицій у приватний сектор, що значно змінило й розширило напрями розвитку міжнародної інвестиційної діяльності. Найдинамічніше розвивались прямі та портфельні інвестиції, тоді як банківські позики перестали бути визначальним джерелом у структурі зовнішнього фінансування [35, с. 20].
Таким чином, починаючи з часів промислової революції, масштаб i динаміка міжнародного руху капіталів постійно зростали.
У другій половині i особливо наприкінці ХХ ст. масштаби, динаміка й характер міжнародного руху капіталу набули якісно нових ознак. До цього процесу долучилися практично всі країни світу, а його динаміка підвищилась. Рух капіталу став тісно переплітатись з придбанням сировини, виробництвом i збутом продукції тощо. Таким чином, з'явилися передумови для наступного ета¬пу міжнародних інвестиційних процесів - їхньої глобалізації.
Організаційною формою глобалізації міжнародних інвестиційних процесів слід вважати транснаціональні корпорації (ТНК), які швидко поширили свою діяльність між континентами та країнами. Спочатку ТНК займалися по¬шуком ринків сировини, робочої сили i збуту продукції, тобто сферою їх інтересів було матеріальне виробництво. Але згодом вони пошири¬ли свою діяльність практично на всі сфери економіки.
Новий етап міжнародного руху капіталу та глобалізації міжнародних інвестиційних процесів був пов'язаний з початком ринкової трансформації економки в країнах Центральної та Східної Європи наприкінці ХХ ст. У цьому регіоні проявлялись особливості структури, напрямів i динаміки інвестиційних процесів, а також взаємодія іноземних інвесторів з розвинутих країн з урядами країн, що лише стали на шлях формування ринкових відносин. Наразі, до числа країн цього регіону входить i Україна, та її аграрний сектор. Головним мотивом вкладання капіталу у країни ЦСЄ є можливість придбання за відносно низьку ціну найбільш ефективних підприємств, а також використання таких конкурентних переваг, як відносно низька вартість кваліфікованої робочої си¬ли, електроенергії та інших ресурсів [98, с. 50].
