Концептуальні основи економіки сталого розвитку

     

      Для будь-якого типу цивілізації характерною ознакою є нестаціонарність, яка зумовлена постійним збільшенням кількості народонаселення, зростанням масштабів використання природних ресурсів, освоєнням нових територій, наявністю протиріч між національностями і державами. В сучасних умовах нестаціонарність розвитку людської спільноти характеризується наявністю неоднозначних і різноспрямованих тенденцій, які спричиняють нестабільність функціонування економічних, соціальних, культурно-етичних, геополітичних інститутів сучасності. Водночас на цьому фоні нестабільності все більш масштабніше почали з’являтися ознаки біологічної нестійкості, які пов’язані з погіршенням якості природного середовища [7-10, 13, 30, 32, 46, 69, 98, 131, 135, 149, 152, 153, 182-187, 191].

      У сучасній біосфері функціонують в тісному взаємозв’язку дві глобальні системи: природна, сформована впродовж мільярдів років еволюції матерії, а також соціальна, пов’язана з функціонуванням людського суспільства. Самозбереження людини в такому соціоприродному середовищі існування залежить від вміння вписувати соціальний порядок в природний, саме в цьому основна суть співіснування симбіозу природного і соціального елементів в процесі самоорганізації складної природно-соціальної системи. Особливість сучасної ситуації на планеті полягає в тому, що відбувається зміна типів цивілізаційного розвитку. Техногенна цивілізація, яка була започаткована приблизно 300 років тому в Європі, а потім активно розширювалась по всьому світу, підходить до межі вичерпання ресурсів свого індустріального розвитку. Незважаючи на безперечні успіхи, науково-технічний прогрес спричинив появу низки глобальних кризових ситуацій. Аналіз стану соціальної системи свідчить, що сучасна цивілізація еволюціонує у напрямі нестійкості свого розвитку, що поглиблюється на основі стихійного некерованого розвитку, та не сприяє стійкості розвитку життя на Землі.

      У виступі Моріса Стронга на відкритті конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992р., було окреслено основні причини нестійкості цивілізації: На його думку, головними проблемами є: характер виробництва і споживання в промислово розвиненій частині світу, який підриває системи, що підтримують життя на Землі; вибухоподібне зростання чисельності населення (в країнах, що розвиваються, чисельність населення щодоби збільшується на чверть мільйона осіб); постійне поглиблення нерівності між багатими і бідними (75% людства бореться за виживання); і нарешті, економічна система, яка не враховує екологічні цінності і спричиняє екологічні збитки, система, яка розглядає необмежене зростання як прогрес [73].

      Тому постає очевидною необхідність принципово нової концепції розвитку цивілізації. Стратегічний напрям нового підходу до визначення шляхів розвитку цивілізації можна сформулювати у вигляді наступних положень, які покладено в основу вчення В.І. Вернадського про ноосферу [16, 147, 154]:

     - діяльність людини поступово стає основним фактором еволюції біосфери і всієї Землі як космічного тіла;

      - для подальшого розвитку соціуму і біосфери людина повинна взяти на себе відповідальність за спрямованість основних еволюційних процесів на нашій планеті. Загальні контури нової моделі розвитку людства представлені в концепції «sustainable development» (в україномовному варіанті найчастіше звучить як сталий чи стійкий розвиток), ідейна платформа якої зафіксована в Декларації Конференції з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулась в 1992 році в Ріо-де-Жанейро. Вона полягає в тому, що держави світу зобов’язані забезпечити задоволення потреб в розвитку і збереження навколишнього середовища як для нинішніх, так і для майбутніх поколінь. Поява концепції «sustainable development» це лише перший крок до встановлення нових соціальних правил взаємодії людини і природи. При цьому ніколи не варто забувати, що природні правила людина не спроможна змінювати, а встановлені нею штучні правила не повинні суперечити природним закономірностям функціонування екосистем.

      Важливість конференції в Ріо-де-Жанейро полягає в тому, що саме тут, на основі глибокого наукового аналізу, були зроблені неординарні висновки щодо подальшого розвитку цивілізації, які відобразились в прийнятому «Порядку денному на ХХІ ст.». В ньому підкреслювалось, що якщо людство не змінить свого взаємовідношення з природою, то воно приречене на зникнення в найближчому майбутньому. Тому потрібна зміна парадигми суспільного розвитку і розробка нової сучасної стратегії розвитку людства, за основу якої повинна слугувати концепція «sustainable development». Ідея сталого розвитку об’єктивно зумовлена необхідністю узгодження соціально-економічного прогресу із збереженням природно-ресурсного потенціалу заради забезпечення потреб нинішнього і майбутніх поколінь. По суті це концепція виживання людської спільноти, яка має реалізуватись через принципову нову стратегію соціально-економічного розвитку національних господарств країн світу.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16855.html " target="_blank">Ссылке