Системно - синергетичний підхід до проблем управління соціально-економічними системами

     

      Системний підхід – це сучасна загальнонаукова методологія дослідження та пізнання складних об’єктів (систем), який використовується в усіх сферах науки, техніки, управління, сутність якого полягає у розгляді об’єктів як систем [55, 59, 72, 93, 116].

      До основних принципів системного підходу належать:

      – підхід до досліджуваного об’єкта, як до цілого;

      – наявність системоутворюючих зв’язків, які представляють певну структуру;

      можливість реалізації управлінських впливів на систему.

      У теорії управління системний підхід повинен реалізовуватися у вигляді конкретного системного методу системи правил, процедур, інструкцій, еталонів, прийомів досліджень і технологій побудови та прийняття рішень з урахуванням особливостей об’єкта управління.

      Системний аналіз щодо управління дає можливість:

      – чітко сформулювати цілі соціально економічної системи і з’ясувати їх ієрархію до початку будь-якої діяльності, пов’язаної з прийняттям рішень, особливо стратегічного характеру;

      – встановити конкретні взаємопов’язані завдання для кожного рівня управління, виходячи з його внеску в досягнення загальної мети, що планується з погодженням строків, потрібних та наявних ресурсів на єдиний інформаційний, методичній, продуктивній основі; – підготувати та оцінити альтернативні варіанти управлінських рішень за певним критерієм оптимальності;

      – здійснити виділення та розподіл матеріальних, фінансових і людських ресурсів з урахуванням пріоритетності цілей та напрямів діяльності;

      – оцінити управлінський потенціал системи, з’ясувати необхідність та можливості досягнення відповідальності та повноважень за рівнями ієрархії управління.

      Важливим аспектом управління складною системою є подолання протиріч, які виникають в процесі її функціонування. Найбільш суттєвим джерелом процесу розвитку виступають наступні види протиріч:

      - протиріччя між функцією і метою системи;

      - протиріччя між потребами в ресурсах і можливістю їх задоволення;

      - протиріччя між старим і новим;

      - протиріччя між прагненням до впорядкованості нової структури, що обумовлюється породженням нової невпорядкованості;

      - протиріччя між прагненням системи до встановлення стійкого стану і засобами його досягнення, які спрямовані на зміну і розвитку системи. Це відбувається таким чином: система адаптується до середовища і внаслідок цього стає чуйнішою до флуктуацій, посилення флуктуації викликає нестійкість, за якою йде стрибок; - протиріччя між цілями системи і цілями її компонентів;

      - протиріччя між процесами функціонування і розвитку: хоча для того щоб розвиватися, система повинна функціонувати і не може функціонувати, не розвиваючись, в точці біфуркації вони вступають в гостре протиріччя, оскільки інтереси розвитку і само існування системи вимагає зміни її якості, а значить, ломки функціональних процесів; а у еволюційний період процеси функціонування стримують розвиток згладжуючи флуктуації;

      - протиріччя між функціонуванням і структурою: в еволюційний період процеси функціонування пластичніші, ніж структура системи, але їх зміна натрапляє на жорсткість незмінної структури; у момент стрибка структура змінюється дуже швидко, а функціонування відстає.

      Обов’язковими умовами ефективного управління, планування і організації є: оперативність переробки інформації, чіткість і повнота відомостей, що надходять по каналах зв’язку, своєчасність отримання інформації, її несуперечність, надійність її переробки, обґрунтованість рішень, швидка передача «команд управління» нижчестоящим ланкам для виконання.

      Свою негентропійну роль управління може виконувати тільки за наявності адекватних зворотних зв’язків. У противному випадку підсистема, що управляє, генеруватиме руйнівні або сприяючі деградації системи флуктуації, сприяючі прискоренню настання порогу самоорганізації. Але і найідеальніше управління в кращому випадку здатне лише пом’якшити протиріччя. Максимально можливе вирішення назрілих протиріч відбувається у момент катастрофи, потім протиріччя поступово накопичуються і цикл повторюється. Можливості згладжування і вирішення протиріч забезпечуються трьома способами:

     мінливістю, спадковістю (відтворенням і відбором, що відбувається в процесі конкуренції).

      Керування, як організація цілеспрямованих впливів, пов’язане із змінами рівня організації об’єкта, його початкового стану. Важливим є те, що процес керування поряд з активним елементом містить у собі момент збереження - деякий інваріант функціональних зв’язків. Він виступає як процес переходу або переводу системи із одного стану в інший при збереженні якісної специфіки системи в цілому.

      Особливе місце в теорії управління належить керуючим системам, які відомі під назвою систем, що самоорганізуються (самонавчаються). Під системами, що самоорганізуються, мають на увазі системи, які здатні самостійно змінювати (поліпшувати) алгоритми свого функціонування таким чином, щоб зберегти сталість, цілісність і рівень своєї організації при збуджуючих діях зовнішнього середовища. Зворотний зв’язок, що розглядається як обернений потік інформації, є базисом, на якому грунтується будь-який процес самоорганізації. Без нього неможливі ніякі пристосовувальні акти. Кожна функціональна система, механічна чи жива, створена чи така, що розвивається на шляху одержання пристосовувально го ефекту, обов’язково має замкнутий характер і не може існувати, якщо не одержує зворотної аферентації про ступінь корисності викликаного нею ефекту.

      Прямі і зворотні зв’язки можна трактувати як стимули, що активізують або гальмують процеси, що відбуваються в системі. Тому проблема управління складними системами полягає в дослідженні впливу цих стимулів на поводження системи та кінцевий результат, а також у застосуванні цих стимулів для досягнення бажаної ефективності функціонування системи. За зміною рівня стимулу та стану системи збудження може перейти в гальмування та навпаки. Управління має досягатись ціною порівняно незначного енергетичного ресурсу. Типовим при цьому є інформаційне управління, під час якого енергоресурс управління є незначним відносно енергоресурсу самої системи. Необхідно також враховувати, що складні системи окрім великого енергоресурсу мають також значну динамічну інерційність.

      На початку XXI століття відбувається зміна управлінських парадигм, коли кібернетична концепція менеджменту, згідно з якою управляюча ланка у відповідності зі своїми уявленнями про ефективний вплив на зовнішнє і внутрішнє середовище впливає на керовану ланка, поступається місцем синергетичній концепції, яка вважає, що управляюча ланка доповнює свої можливості ефективної організації діяльності системи через можливості керованої ланки. Концепція «суб’єкт — об’єкт керування» (примус) поступається місцем концепції «суб’єкт — суб’єкт керування» (самоорганізація). Ці зміни носять не тільки еволюційний характер, але і пов’язані з якісними змінами змісту управлінської діяльності, а також її теоретичного фундаменту.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16855.html " target="_blank">Ссылке