Системно–структурні проблеми формування інноваційної моделі сталого розвитку економіки України

     

      Дослідження зарубіжних і вітчизняних учених доводять, що найбільш прийнятною моделю розвитку, яка забезпечує досягнення мети сталого розвитку, є модель інноваційного развитку економіки, яка базується на знаннях, інноваціях, реалізації нових ідей і технологій, на їх практичній реалізації в різних сферах людської діяльності. Досліджуючи сутність інноваційної економіки, як невід’ємного складника суспільства сталого розвитку, провідні учені відзначають важливу роль, яку відіграють саме ті види діяльності, які спрямовані на задоволення як зростаючих соціальних, так і екологічних потреб людини, а також запровадження високих технологій, новітніх технологій і матеріалів [25-29, 33, 35, 51, 52, 62, 63, 95, 106, 110-112, 120, 121, 126-130, 132, 133, 144].

      Розвиток сучасної економіки стимулюється не лише дефіцитом природних ресурсів, а й наростанням об’єму інформації і знань, яким надається значення пріоритетного товару. В той же час перехід до іноваційного суспільства обумовлює структурні зміни сукупного капіталу на користь людства, збільшуючи об’єми нематеріальних потоків фінансів, інформації та інтелектуальної власності. За деякими експертними оцінками, вже тепер, ці потоки перевищують об’єми пересування матеріальних товарів в сім разів.

      Термін «інновація» вперше був введений Й. Шумпетером у 1912 році в праці, який вважав, що інновація пов’язана з однією з п’яти видів діяльності або ж з будь-якою їх комбінацією [176]:

      − виробництво нового товару з якісно новими властивостями;

      − впровадження нового методу, в основі якого не обовязково лежить нове наукове відкриття;

      − освоєння нового ринку збуту галузю промисловості і країни;

      − отримання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

      − введення нових організаційних і інституційних форм.

      В міру розвитку економіки, поняття «інновація» набуло більш широкого змісту і відноситься тепер не тільки до області технології виробництва, але й розповсюджується на організаційні, фінансові і будь-які інші методи, які сприяють функціонуванню підприємства, зокрема і в сфері управління персоналом і у використанні функціональних структур тощо.

      Інноваційна діяльність — це система заходів по використанню технічного, науково-технічного та інноваційного потенціалів з метою одержання нової або удосконаленої продукції чи послуги, нового способу їх виробництва для задоволення як індивідуального попиту, так і потреб суспільства в інноваціях в цілому.

      Інноваційне стимулювання сталого розвитку економіки — система заходів стимулюючого впливу, в основі якого лежить вкладення в пріоритетні наукоємні проекти, технології, направлені на досягнення динамічної рівноваги між соціальною, економічною та екологічною сферами регіону.

      Динамічний інноваційний процес особливо характерний для розвинених країн світу, де за допомогою науково-технічного прогресу забезпечується 75% приросту ВВП, а в структурі інновацій постіндустріальних економік майже 60% становлять такі інновації, що мають проривне значення або належать до великих технологічних досягнень. Наприклад, Німеччина витрачає на наукові дослідження 1,68% ВВП, що в цілому є нижче від середнього рівня по ЄЕС (близько 3%). У 2012 р. вкладення німецького бізнесу в інновації становили більше 50 млрд. євро. В економіці Німеччини простежується динамічний інноваційний розвиток не лише у традиційних галузях обробної промисловості (наприклад, автомобілебудуванні), але й у культурі (музика, література, кіно) і креативній сфері економіки (радіо, реклама, дизайн тощо), де працює 1 млн. осіб [144].

      Досліджуючи сутність інноваційного процесу необхідно, на нашу думку, розрізняти два підходи вчених-економістів щодо його тлумачення: широке і вузьке. Так М. Кастельс наголошує, що суспільство не є результатом технологічних і економічних трансформацій, так само як і соціальні зміни не можуть бути зведені до інституційних криз і пристосувань. Звідси глобальна трансформація суспільства у майбутньому не обмежуватиметься лише визначенням її результату як постіндустріальної стадії цивілізаційного розвитку. В. Іноземцев ввважає, що основою для переходу до суспільств «постіндустріального типу» є не стільки нові технології і знання, «скільки зміна самої людини» [63, с.370]. Специфікою інноваційних процесів сталого економічного розвитку є:

      − розробка і реалізація науково-технологічної політики в сфері створення нової конкурентоздатної продукції та її виробництва на сучасному рівні техніки й технології з метою отримання максимально можливого прибутку;

      − при втіленні в життя інноваційної стратегії зростає значення НДДКР, збільшується ступінь ризиків при їхньому впровадженні;

      − інноваційна діяльність тісно пов’язана зі всіма іншими видами діяльності і насамперед, з виробництвом і маркетингом.

      Виходячи з концепції сталого розвитку подамо визначення інноваційної стратегія сталого розвитку — це цілеспрямована діяльність визначення самих важливих напрямків, вибору пріоритетів інноваційної діяльності перспективного розвитку, розробки вимог до соціального розвитку в контексті принципів сталого розвитку і визначення шляхів досягнення вибраних цілей.

      Вагомий внесок у дослідження технологічних проривів і суспільного розвитку внесли українські учені. У світовій економічній думці першу спробу «поєднати фізичне з економічним» здійснив український учений С. Подолинський в 1880р. у роботи «Праця людини і її відношення до розподілу енергії». Людська праця, на думку ученого, не створює матерію, а також і енергію, а лише сприяє більшому нагромадженню сонячної енергії. Отже, прогрес людства пов’язаний зі збереженням і нагромадженням сонячної енергії та, відповідно, із збільшенням енергетичного бюджету кожної людини й людства в цілому [113].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16855.html " target="_blank">Ссылке