Економічні аспекти управління інноваційною економікою

     

      Для реалізації стратегічних цілей сталого розвитку регіонів в Україні необхідно спрямувати всю економічну політику у створювальне русло через формування найбільш ефективних господарських структур та здійснення перерозподілу інноваційних ресурсів суспільства на користь нових виробництв, які визначають сутність і спрямованість трансформаційних процесів. Такі процеси мають здійснюватися у повній гармонізації з вимогами кон’юнктури внутрішнього ринку, нарощуванням випуску конкурентноекспортоспроможного національного продукту. Саме це і стало відправною точкою створюваної ринкової економіки. Держава на те й існує, щоб регулювати та управляти соціо-еколого-економічними процесами, банківською діяльністю, бюджетною, податковою, кредитною і фінансовою політикою у загальнонаціональних інтересах зміцнення і розвитку як регіонів, так і країни загалом.

      Тому стрижневим блоком сталого розвитку є інноваційна політика, під якою розуміються форми і методи державного стимулювання науково-технічної діяльності з метою широкого втілення наукових досліджень і розробок у кінцевий виробничий результат — нові конкурентоспроможні види продукції, нові технологічні процеси, нові організаційні рішення. Кожна країна, якщо вона прагне бути конкурентноспромож ною у світовому розвитку, мас підтримувати свій науково-технічний та освітній потенціал на належному рівні.

      Передусім зазначимо, що інноваційна модель сталого розвитку регіону є багатоцільовою, спрямованою до ідеалу системою, організація життєдіяльності якої базується на постановці та реалізації комплексу тактичних цілей для досягнення сталого розвитку. Вона поєднує потенціали виробничих, наукових, навчальних, конструкторсько-розробницьких закладів, регулятивних інститутів, структур сприяння бізнесу різної організаційно-правової належності, які діють за широким спектром довгострокових та тактичних завдань розширеного відтворенні, орієнтовані на передові досягнення соціо-еколого-економічного розвитку.

      Нині багато країн і міжнародних організацій головними завданнями свого сталого розвитку визначили фронтальний розвиток науки відповідно до зваженої оцінки складових наукового процесу, балансу фундаментальних і прикладних досліджень з урахуванням наявної наукової інфраструктури, різних форм фінансування наукових досліджень та способів контролю наукових результатів, пріоритетний розвиток високотехнологічних, наукомістких видів виробництва, забезпечення подальшої концентрації на національній території циклів глибокої переробки продукції, а також розвиток дослідно-експериментальної бази, унікальних систем високотехнологічного виробництва. Реалізація цього блоку завдань передбачає послідовне створення організаційних та економічних механізмів підтримки наукового процеcу, випереджуючого розвитку фундаментальної науки, найважливіших прикладних досліджень та розробок. Критерії обрання пріоритетів розвитку науки, фінансування окремих проектів та проведення належних заходів інституційної, організаційної підтримки мають визначатися відповідно до світових тенденцій у наукових розробках, наявного зарубіжного досвіду регулювання, науково-технічного потенціалу конкретної країни, її національних інтересів.

      Крім того, акцент на розвитку саме передового виробництва означає розблення грунтовної оцінки пріоритетів розвитку економічної бази цих підгалузей, які здатні стати рушійними силами цього поступу. Такій акцентації відповідає впровадження організаційно-інституційних, екомічних механізмів, що зумовлять попит на інновації зі сторони виробничих структур, а також виокремлення лідерів науково-технічного прогресу, які за умов організаційно-економічної підтримки могли б сформувати ефективну модель інноваційного розвитку.

      Пріоритетний розвиток науководослідних та дослідно-конструкторських робіт також передбачає передусім адаптацію діючого науково-виробничого комплексу до умов ринкової економіки, підключення подалі в регулювання загальнодержавного та регіонального рівнів, забезпечення взаємодії структур, які перебувають у різних формах власності (державній та приватній), як великих підприємств (корпорацій), і дрібних фірм (малого бізнесу) з метою забезпечення найбільшої якості високотехнологічного виробництва.

      Реалізація цих завдань потребує підготовки фахівців висококваліфікованого кадрового корпусу, науковців, адже у сучасному світі це набуває іального значення. Навіть ще більшою мірою, ніж раніше, в струк- яформаційних цінностей провідні позиції посідають саме знання І, їхні навички та здібності. Причому дедалі більша частка капіталу інтегрується в сферах підготовки кадрів, навчання спеціалістів, формування інтелектуальної еліти суспільства [156].

      Безумовно, фінансування науково-технологічної, експериментальної діяльності повинне забезпечуватися як з державного бюджету, так і спеціальних фондів, приватних агентів. При цьому слід дотримуватися цільового принципу бюджетного фінансування відповідно до визначених та затверджених напрямів науково-технічного розвитку, а також принципу організаційно-фінансового сприяння фінансуванню науки та експериментальної діяльності з боку позабюджетних фондів, приватних агентів згідно з пріоритетними напрямами розвитку.

      Для інноваційного розвитку регіону необхідним є і формування організаційно-правових інструментів інноваційного регулювання.

      Метою застосування організаційно-правових інструментів інноваційного регулювання є забезпечення якнайефективнішого включення в господарський обіг наявних науково-технічних ресурсів. З технічно¬го погляду завданнями нормативно-правового регулювання є створення засад реалізації амортизаційної політики, регламентація порядку обчислення, обліку та аудиту, оподаткування, обігу інтелектуальної власності, визначення вартісних параметрів у науково-технічній діяльності. Узагальнюючи вищевикладене, можна стверджувати, що компонентами інноваційної моделі сталого розвитку регіону є:

      - фронтальний розвиток науки;

      - пріоритетний розвиток високотехнологічного виробництва;

      - всебічний розвиток НДЦКР;

      - сучасна освітньо-кадрова підготовка;

      - забезпечення фінансування науково-технічного прогресу;

      - забезпечення адекватного організаційно-правового механізму.

      Реалізація цих основних напрямів розвитку НТП, становлення та подальше стимулювання інноваційної моделі сталого регіонального розвитку потребують адекватного регулювання нової господарської системи регіону.

      Особливої актуальності набувають питання, пов’язані з формуванням і удосконаленням системи фінансового забезпечення інноваційної діяльності, що обумовлюється гострою нестачею фінансових ресурсів, яка притаманна сучасній економічній ситуації, виключною важливістю і корисністю інноваційних процесів в економічному, соціальному і екологічному розвитку регіону, а також необхідністю створення ефективних форм фінансових відносин, що опосередковують кожний етап інноваційної діяльності. Крім того, цю загальновизнану схему інноваційної діяльності необхідно вкладати у жорсткий часовий графік організації і контролю виконання, що дасть можливість зробити даний процес керованим. Така клопітка робота має супроводжуватися обов’язковим маркетингом і моніторингом ринкової кон’юнктури, щоб вчасно здійснювати необхідну корекцію регулюючих механізмів для спрямування підприємництва у прогресивне русло структурних зрушень, досягнення збалансованості ринкових пропозицій з платоспроможністю населення.

      На регіональному рівні ця проблема має вирішуватися шляхом системного моніторингу стану інноваційного пошуку, об’єднання в цьому напрямі зусиль касових, науково-дослідних установ, творчих колективів та господарюючих суб’єктів, організації власних та участі у міжнародних, загальнодержавних виставках інноваційних напрацювань, допомоги в пошуках інвестиційних ресурсів.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16855.html " target="_blank">Ссылке