Регуляторна політика у сфері малого підприємництва

     

      Саме недосконала законодавча база у сфері МП та незадовільне регуляторне середовище негативно вплинули на якість економічного зростання підприємництва та призвели до диспропорцій у регіонах при формуванні МП, у зв’язку з чим більша частина малих підприємств нині зосереджена у п’яти – шести регіонах України.

      Фінансовий механізм сприяння розвиткові МП – це комплекс фінансових методів і важелів впливу на розвиток малого підприємництва. За допомогою конкретних методів утворюються доходи суб’єктів господарювання та їхні фонди грошових коштів. Система державного регулювання і забезпечення підтримки МП уключає фінансове планування (програмування) державних, регіональних і місцевих програм, оперативне управління і фінансовий контроль, фінансове забезпечення і фінансове регулювання, де для останнього надзвичайно важливу роль відіграє регуляторна політика держави. Це напрям державної політики, спрямований на забезпечення умов економічного зростання та вдосконалення механізмів державного управління, як стверджує Д. Стеченко, правового регулювання господарських відносин між органами державної влади та суб’єктами економічної діяльності, зменшення втручання і контролю держави за їхньою діяльністю й усунення бар’єрів для розвитку господарської діяльності, що не заборонена законами України [144].

      Як зазначає Т. Смовженко, основними принципами державної регуляторної політики у сфері МП мають бути доцільність, адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість[139].

      Державна регуляторна політика спрямовується на перегляд наявних регуляторних актів на предмет їх доцільності в сучасних економічних умовах, удосконалення нормативно-правової бази. Тому є важливим забезпечити систематичне відстеження ефективності впровадження регуляторних актів, оцінювання наслідків їх уведення. Так, у 2012 р. була незадовільною якість підготовки звітів про відстеження результативності дії регуляторних актів центральними і місцевими органами виконавчої влади.

      При аналізі Держпідприємництвом 674 звітів (2012 р.) про відстеження результативності дії регуляторних актів виявлено, що половина звітів не містила оцінки результатів відстеження та визначення ступеня досягнення цілей, установлених при прийнятті регуляторних актів. Причиною цього було те, що розробники не здійснювали базове відстеження.

      Державна регуляторна політика відкриває нові методичні та практичні підходи щодо оптимізації та послідовності, передбачуваності й стабільності відносин держави із суб’єктами господарювання в ринкових умовах. Тому необхідно постійно відстежувати сумарний вплив змін регуляторного середовища в регіоні на різні сфери (соціально-економічну, освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, бюджету, фінансів і цін; галузь житлово-комунального господарства, громадського харчування, транспорту і зв’язку; будівництва; земельні відносини та охорону навколишнього природного середовища тощо).

      З метою інформування Адміністрації Президента України та Кабінету Міністрів України нині мають ретельно досліджуватися та аналізуватися Держпідприємництвом якісні показники стану регуляторного середовища до та після прискореного перегляду регуляторних актів, зокрема щодо збільшення чи зменшення кількості суб’єктів господарювання в регіоні; надходжень до місцевих бюджетів; витрат часу, пов’язаних із виконанням регуляторних актів; витрат суб’єктів господарювання на адміністративні послуги; середньої заробітної плати (доходів, прибутків) у регіоні.

      В Україні сфера МП знаходиться в становищі, що пов’язане з недосконалим державним регулюванням.

      Причинами уповільнення розвитку сфери МП в Україні є: 1) відсутність як стратегії розвитку України, так і довгострокової стратегії розвитку малого підприємництва (правда, недавно була прийнята середньострокова концепція, що є основою для розробки Загальнодержавної програми розвитку малого і середнього підприємництва на 20142024 роки, яка має бути внесена на розгляд КМУ у жовтні 2013 р.); 2) швидкозмінюваність чинної нормативно-правової бази малого підприємництва; 3) надто високий регуляторний тиск та податкове навантаження; 4) відсутність і неможливість швидко нагромадити стартовий капітал, що змушує багатьох суб’єктів підприємництва використовувати тіньові схеми. За даними Міністерства доходів і зборів, ефективне податкове навантаження для власника бізнесу в існуючій системі оподаткування становить 45,5 % у виробництві і 42 % − у торгівлі. У той же час при використанні «податкової оптимізації» ефективне податкове навантаження становить, відповідно, 19,2 % і 16,4 %, що дозволяє ухилятися підприємствам від оподаткування та формує сектор тіньової економіки; 5) обмеженість ресурсного забезпечення; інформаційно-аналітичного та кадрового забезпечення.

      За період незалежності Україна так і не змогла втілити ефективну регуляторну політику у сфері МП. Спостерігалося дублювання повноважень на центральному рівні: сферу МП опікали водночас Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Держпідприємництво. Формування державної політики підтримки МБ в Україні розпочалося з 1991 р. із прийняттям 7 лютого 1991 р. на третій сесії ВРУ дванадцятого скликання Закону України «Про підприємництво» (цей закон утратив чинність 01.01.2004 р.).

      Подальшим кроком було схвалення в березні 1993 р. КМУ Програми державної підтримки підприємництва в Україні першочергових завдань державної політики, спрямованої на всебічний розвиток підприємництва, МБ та визначення головних завдань державної політики щодо розвитку підприємництва.

      Наступний етап державної політики підтримки МБ розпочався у 1996 р., початок якого визначило конституційне закріплення свободи підприємництва, схвалення КМУ Концепції державної політики розвитку МП та затвердження КМУ Програми розвитку МП в Україні на 1997−1998 рр.

      У цей же час почала формуватися законодавча база для регуляторної політики як засобу сприяння розвитку підприємництва. Наприклад, розробляються та приймаються Укази Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» №79/98 від 03.02.1998 р., «Про державну підтримку малого підприємництва» №456/98 від 12.05.1998 р., «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» №817/98 від 23.07.1998 р.

      Зі створення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва (Держкомпідприємництва) розпочалася третя стадія розвитку політики державної підтримки МП. Його особливістю було визнання необхідності зменшення державного впливу на підприємницьку діяльність, формування середовища, сприятливого для розвитку підприємництва. В даний час функції цього органу виконує Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

      Поштовхом до подальшого розвитку державної політики у сфері МП стало прийняття Закону України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» №2157-111 від 21.12.2000 р[9].

      Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV визначено функції і повноваження уповноваженого органу щодо здійснення державної регуляторної політики, що направленої на вдосконалення правового регулювання господарських відносин із застосуванням технології розробки та прийняття регуляторних актів[10]. Нині цим органом є Держпідприємництво.

      Єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва передбачає вирішення низки завдань: підвищення ефективності впливу та якості регуляторних актів;

     забезпечення діалогу між підприємцями й органами державної влади при прийнятті рішень у сфері підприємницької діяльності тощо. На жаль, на сьогодні дотримання вимог законодавства у сфері державної регуляторної політики все ще залишається на низькому рівні. Незадовільною є якість підготовки аналізу впливу регуляторних актів і проведення відстежень їхньої результативності, дуже низькою є активність громадськості у процесі прийняття рішень.

      Метою регуляторної політики є створення прозорих механізмів, які б забезпечували впровадження реальних цілей регулювання, підвищення рівня їх виконання, зменшення втручання держави в господарську діяльність.

      Щоб забезпечити прозорість і публічність діяльності місцевих органів виконавчої влади під час прийняття регуляторних актів, у регіонах створено електронні, постійно поновлювані реєстри власних регуляторних актів.

      22 березня 2012 р. було прийнято Закон України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні», у якому визначено правові та економічні засади державної політики у сфері підтримки та розвитку малого і середнього підприємництва[5].

      Згідно з п. 2 ст. 3 цього Закону, принципами державної політики у сфері розвитку МП в Україні є: ефективність підтримки МП; доступність отримання державної підтримки суб’єктами МП; забезпечення участі представників суб’єктів МП, громадських організацій, що представляють їх інтереси; створення рівних можливостей для доступу суб’єктів МП до отримання державної підтримки; ефективність використання бюджетних коштів; відкритість і прозорість проведення процедур надання державної підтримки тощо. Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону основними напрямами державної політики у сфері розвитку МП в Україні є: удосконалення та спрощення порядку ведення обліку з метою оподаткування; запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів МП; залучення суб’єктів МП до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм; забезпечення фінансової державної підтримки малих підприємств шляхом запровадження державних програм кредитування, надання гарантій для отримання кредитів, часткової компенсації відсоткових ставок за кредитами; сприяння розвитку інфраструктури підтримки МП; запровадження механізмів сприяння та стимулювання до використання у виробництві суб’єктами МП новітніх технологій.

      Згідно зі ст. 16 і 17 вищезазначеного Закону фінансова державна підтримка надається за рахунок державного та місцевих бюджетів.

      Основними видами фінансової державної підтримки є: часткова компенсація відсоткових ставок за кредитами; часткова компенсація лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями; надання гарантії та поруки за кредитами; надання кредитів (мікрокредитів) для започаткування і ведення власної справи; надання позик на придбання і впровадження новітніх технологій; фінансова підтримка використання енергозберігаючих та екологічно чистих технологій тощо.

      Ст. 17 стосується проблематики фондів підтримки МП: Українського фонду підтримки підприємництва (УФПП), інших загальнодержавних, регіональних і місцевих фондів підтримки підприємництва. Фонди підтримки підприємництва  це неприбуткові організації, основною функцією яких є сприяння реалізації державної політики у сфері розвитку МП шляхом залучення та ефективного використання фінансових ресурсів. Кошти УФПП, інших загальнодержавних, регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва створюються за рахунок бюджетних коштів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, у тому числі іноземних.

      У 20122013 рр. за дорученням Президента України «Щодо заходів з активізації розвитку реального сектора економіки, активізації реформ у сфері дерегуляції, розвитку підприємництва та надання адміністративних послуг» було забезпечено підготовку та внесено в установленому порядку на розгляд ВРУ ряд законопроектів.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16862.html " target="_blank">Ссылке