Концепція регулювання збутової діяльності сільськогосподарських підприємств

     

      Дослідження збутової діяльності аграрних товаровиробників ґрунтується на ви-вченні проблем формування економічних відносин між сільськогосподарськими то-варовиробниками й іншими суб’єктами ринку, а також попиту та пропозиції на осно-ві соціально-економічних відносин та діалектичного зв’язку та взаємозалежності процесів і явищ, які відбуваються в суспільстві та аграрному секторі зокрема.

      Діалектичний підхід забезпечив визначення системи показників і багатоваріант-ність підходів щодо оцінки умов та факторів формування системи реалізації сільсь-когосподарської продукції. Він передбачає дотримання певних філософських і зага-льнонаукових принципів при розгляді суспільних явищ з позицій розвитку, самору-ху, детермінізму, взаємодії та взаємозалежності. Загальнонаукові принципи включа-ють системний і структурно-функціональний підхід, застосування методів аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо. Дотримання цих принципів у сукупності із засто-суванням економічних законів і категорій, методів аналізу забезпечує ефективну ме-тодологічну й інструментальну систему вивчення досліджуваної проблеми.

      Взаємозв’язок елементів у цій системі регулюється відповідними принципами: цілісність, структурність, обумовленість поведінки системи, ієрархічність, множин-ність досліджень [151].

      Функціонування системи передбачає дотримання методології наукового пізнання і соціальної практики, що забезпечує системний підхід. Реалізація системного підхо-ду базується на знанні та застосуванні його принципів: теорії системи, критичних пі-дходів до дійсності, конструктивного характеру рекомендацій, спадковості у розвит-ку знань, різноманітності типів зв’язків. Ці принципи дають змогу встановити недо-ліки попередніх, традиційних підходів до постановки і вирішення проблем чи за-вдань та формувати нові завдання і проблеми.

      При розробці гіпотези дисертаційного дослідження виходили із того, що в аграр-ному секторі склалася суперечлива ситуація. З одного боку, сільськогосподарські та інші товаровиробники одержали можливість самостійно здійснювати виробничо-збутову діяльність, а з іншого – економічний механізм і лібералізація ринку призвели до погіршення паритетності обміну між сільським господарством і промисловістю, порушенням економічних відносин між сільськогосподарськими товаровиробниками й іншими суб’єктами агропродовольчого ринку [152].

      Вивчення теоретичних основ ринку дало підставу для висунення гіпотези про те, що розвиток збутової діяльності товаровиробників у аграрному секторі економіки бу-де супроводжуватися позитивними змінами за умови використання системи економіч-них важелів, які включають інтеграцію та кооперацію, оптимізацію трансакційних ви-трат, розвиток традиційних та альтернативних каналів реалізації сільськогосподарської продукції, удосконалення ринкової інфраструктури збуту, забезпечення умов гаранто-ваного збуту продукції, організація інформаційного забезпечення, обґрунтування збу-тових стратегій, формування маркетингово-логістичного забезпечення тощо.

      Сутність концепції ефективного розвитку збутової діяльності полягає у розробці теоретико-методологічних основ і практичних рекомендацій щодо розвитку збутової діяльності сільськогосподарських товаровиробників у сфері функціонування агро-продовольчого ринку в межах проблемно-орієнтованого підходу.

      Сучасний стан досліджуваної галузі розглядається нами як комплекс причино-наслідкових зв’язків, які склалися протягом останніх років, а також як система показ-ників, що характеризують розвиток даного ринку та галузі. У процесі дослідження бу-ли залучені такі показники: пропозиція сільськогосподарської продукції; внутрішній товарообіг, який характеризує динаміку й напрями зміни кон’юнктури внутрішнього ринку і включає оборот оптової та роздрібної торгівлі, обсяги продажів великих торго-вельних посередників; споживчі витрати, рух товарних запасів; показники зовнішньої торгівлі, у т. ч. показники обсягів зовнішньоторговельного обороту; динаміку та рівень цін на сільськогосподарську продукції і продовольство тощо [153, с. 206–210].

      Системний підхід дослідження галузі дає змогу виявити загальні закономірності розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні, принципи організації його складових структур і взаємозв’язки між ними при збуті продукції, а також особливо-сті їхньої дії в умовах мінливого зовнішнього середовища.

      Комплексний підхід до дослідження збутової діяльності сільськогосподарських підприємств передбачає всебічний аналіз вивчення елементів стану агропродоволь-чого ринку та інструментів збуту в їх тісному взаємозв’язку і взаємозалежності.

      Диференційований підхід дозволяє з’ясувати специфічні особливості окремих складових елементів збутової діяльності сільськогосподарських підприємств та стану попиту та пропозиції на агропродовольчому ринку.

      Вибір саме цих підходів до дослідження збутової діяльності сільськогосподарських підприємств на агропродовольчому ринку зумовлений такими факторами: агропродо-вольчий ринок є цілісним об’єктом регулювання і прогнозування на всіх його ієрархіч-них рівнях; усі складові елементи збутової діяльності взаємопов’язані з суміжними тех-нологічними процесами виробництва та економічними інтересами, порушення цих зв’язків призводить до економічних і соціальних втрат; усі ланки виробничо-збутової діяльності сільськогосподарських підприємств забезпечують спільний кінцевий резуль-тат, і доходи всіх учасників залежать від величини та якості цього результату; агропро-довольчий підкомплекс як динамічна система потребує підтримки пропорційності, зба-лансованості всіх його сфер і ланок (сировинної бази, виробничих потужностей переро-бних підприємств, розмірів виробничої та збутової інфраструктури, обсягів виробницт-ва та місткості внутрішнього ринку); усі сфери й ланки просунення сільськогосподарсь-кої продукції на ринок, якщо вона нормально функціонує, регулюються і діють за узго-дженими правилами. Тому необхідність комплексного, системного впровадження еле-ментів регулювання збутової діяльності сільськогосподарських підприємств об’єктивно зумовлена тісними взаємозв’язком і взаємозалежністю цих елементів.

      Ефективність виробничо-збутової діяльності значною мірою визначається систе-мою економічних відносин між партнерами агробізнесу. Перехід галузі сільськогос-подарського виробництва й переробної промисловості до ринкових умов господарю-вання супроводжується корінними змінами взаємовідносин підприємств. Виробничо-економічні зв’язки агропродовольчого підкомплексу представлені взаємовідносина-ми сільськогосподарських підприємств, що вирощують сільськогосподарську проду-кцію, переробних підприємств та торгово-посередницьких і логістичних структур у єдиному відтворювальному процесі.

      Аналіз стану й перспектив розвитку організаційно-економічних процесів у виро-бництві й збуті сільськогосподарської продукції на макро-, мезо- і мікрорівні виявив, що в сучасних умовах відбувається роз’єднання й неузгодженість цілей, а також по-стає необхідність побудови збалансованих відносин між виробниками сільськогос-подарської продукції, переробними підприємствами та іншими учасники ланцюга товароруху.

      Прагнучи певним чином стабілізувати фінансові результати й пом’якшити нега-тивні наслідки взаємовідносин із переробними галузями, окремі сільськогосподарські товаровиробники самостійно створюють виробничі потужності з переробки сільсько-господарської продукції безпосередньо в господарствах.

      Аналіз ефективності роботи вітчизняних сільськогосподарських товаровиробни-ків показав, що більш стійкий економічний стан мають ті з них, які з урахуванням кон’юнктури ринку створили в межах господарства відносно замкнений цикл пере-робка − реалізація. Це дозволяє їм продавати без посередників великі обсяги продук-ції, одержувати додаткові доходи, що забезпечують рентабельність виробництва.

      Найважливішою умовою функціонування сільськогосподарських підприємств є диверсифікованість збуту продукції шляхом розширення каналів реалізації за раху-нок розвитку кооперативного збуту, реалізації за прямими зв’язками, через біржі, яр-марки, аукціони, внутрішньогосподарської реалізації. Необхідність зниження втрат сільськогосподарської продукції на стадії транспортування, переробки й зберігання, скорочення строків доставки, зменшення витрат на реалізацію зумовить розвиток прямих зв’язків сільськогосподарських товаровиробників із переробними підприємс-твами й іншими територіально наближеними споживачами [154, с. 116–122].

      Вважаємо, що розвиток збутової діяльності сільськогосподарських товаровироб-ників на перспективу повинен орієнтуватися на реалізацію принципів сучасної кон-цепції маркетингу, яка вимагає від підприємств аграрної сфери направляти свої зу-силля на підвищення ефективності цінової, асортиментної, збутової, комунікаційної й інноваційної політики, забезпечуючи впровадження інноваційних технологій виро-бництва та збуту сільськогосподарської продукції, які орієнтуються на запити та по-треби потенційних споживачів, що сприяє формуванню ринку споживача.

      Тому специфічними напрямами діяльності сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі, які властиві практично всім діючим суб’єктам ринку, є виробництво і створення високоякісних товарів, кадрове, матеріально-технічне й інформаційне за-безпечення, фінансування економічного та соціального розвитку. Проте в умовах інте-нсифікації виробництва й посилення конкуренції, виходячи з логіки маркетингової ді-яльності, підприємства, що впроваджують концепцію маркетингу, повинні розширити функціональну спрямованість управлінської діяльності такими елементами: комплекс-не дослідження ринків, споживачів і попиту; розробка й вибір стратегії розвитку; кон-троль здійснення товарної та інноваційної політики; диверсифікованість виробництва і збуту; використання інфраструктури логістики; розробка гнучкої цінової політики; стимулювання збуту за допомогою розвитку сервісного обслуговування.

      У нинішніх умовах необхідно приділяти посилену увагу поглибленню інтеграції між виробниками сільськогосподарської продукції, її переробниками й продавцями. З метою забезпечення стійкої бази з виробництва та збуту сільськогосподарської проду-кції і досягнення максимального забезпечення населення й промисловості аграрною продукцією потрібен комплекс заходів, що охоплюють усі сторони єдиного процесу: селекція – вирощування – зберігання й переробка – транспортування – зберігання – реа-лізація продукції. У цьому єдиному комплексі має бути не лише технічно, а й організа-ційно-економічна єдність менеджменту, працівників сільського господарства, промис-ловості та торгівлі для досягнення високої ефективності їх функціонування [155]. У нашій країні накопичено певний досвід щодо об’єднанню зусиль підприємств у формі створення кооперативів, фінансово-промислових груп, агрохолдингів, агроко-мбінатів, союзів і асоціацій, а також інших формувань з виробництва, переробки, зберігання й торгівлі сільськогосподарської продукції.

      На основі узагальнення зарубіжного досвіду можливо виділити загальні напрям-ки створення й функціонування господарських структур: поєднання галузевих і тери-торіальних принципів побудови господарської ієрархії; формування дво- і трирівне-вої вертикальної структури; види діяльності спрямовані, насамперед, на збут продук-ції й регулювання цін; на загальнодержавному рівні галузеві союзи об’єднуються в міжгалузеву організацію, яка відстоює спільні інтереси фермерів в уряді й парламен-ті; через галузеві союзи здійснюється розподіл квот на виробництво продукції й дер-жавні субсидії; у деяких країнах до складу галузевих об’єднань входять науково-дослідні інститути прикладного характеру.

      Трансформаційні процеси у досліджуваній галузі зумовили кардинальні зміни у вза-ємовідносинах сільськогосподарських підприємств із переробними підприємствами та торгівлі. По-перше, методи управління економічними процесами, базовані на адмініст-руванні відносно регламентування виробництва, виявилися несумісними із принципами ринкової економіки. По-друге, приватизація переробних підприємств зумовила зосере-дження контрольного пакета акцій у руках трудового колективу, а це не змінило моно-польного відношення до сільських товаровиробників. Як наслідок, ринкові засоби регу-лювання, за відсутності конкуренції серед переробних підприємств і торговельних орга-нізацій, не забезпечують паритетних відносин і єдності їх економічних інтересів. По-третє, законодавчі акти, що регламентують заходи впливу на монопольні утворення не забезпечують ринкових партнерських відносин між товаровиробниками і сферою пере-робки, торгівлі, що базуються на довгострокових партнерських відносинах.

      Донедавна найважливішим напрямком розвитку суб’єктів агропродовольчого ринку було нарощування потужностей з переробки сільськогосподарської продукції, а в сучасних умовах першорядне значення має встановлення еквівалентних економі-чних відносин сільськогосподарських виробників зі сферою переробки й реалізації. У цьому зв’язку надзвичайно важливо активізувати процес агропромислової інтеграції на основі об’єднання ресурсів або їх частини, які мають сільськогосподарські пере-робні підприємства та торгівля, із замкненим технологічним циклом виробництва, переробки й доведення продукції до споживача, забезпечуючи функціонування інте-грованих формувань як єдиної економічної системи. Очевидно, що поза кооперацією й інтеграцією більшість переробних і сільськогосподарських підприємств не матиме сприятливих перспектив розвитку виробничо-збутової діяльності.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15057.html " target="_blank">Ссылке