Визначення економічної ефективності управління конкурентоспроможністю великих господарюючих суб’єктів

     

      Для відповіді на питання про оцінку ефективності управління конкурентоспроможністю доцільно спочатку розглянути оцінку ефективності управління в цілому, запропоновану різними вченими, так як управління конкурентоспроможністю виступає як частина управління підприємством в цілому.

      У першій половині XX століття одержали розвиток чотири чітко помітні школи управлінської думки - школи наукового управління; адміністративного управління; людських відносин і науки про поведінку; а також науки управління, або кількісних методів. У другій половині XX століття в менеджменті склалися і отримали велике поширення такі підходи до управління, як процесний, системний і ситуаційний. Вони представили власні характеристики оцінки ефективності управління діяльністю організацій.

     20 pp.), (Ф. Тейлор, Д. Френк, подружжя Ф. і Л. Гілберт, Г. Емерсон, Г. Форд) вважали, що використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, домагаючись їх більш ефективного виконання. Велику увагу представники цієї школи приділяли так званому «людському чиннику», а також наполягали на необхідності систематичного використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності праці й обсягу виробництва.

      Важливою тезою представників школи наукового управління є відділення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи. Тобто робота з управління - це певна спеціальність і що організація в цілому виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, що вона робить успішніше всього [285; 322].

      Представники адміністративної (класичної) школи (1900-1950 рр.) (А. Файоль, Л. Урвік, Д. Муні) вважали, що термін «ефективність управління» необхідно використовувати в більш широкому значенні слова - стосовно до функціонування всієї організації. Одним з найважливіших і найвідоміших результатів цієї наукової школи є створення універсальних принципів управління (14 принципів управління А. Файоля). Представники цієї школи вважали, що слідування цим принципам безсумнівно приведе організацію до успіху. Також А. Файолем були виокремлені шість взаємопов’язаних груп операцій, які здійснюються на будь-якому підприємстві. Це технічні, комерційні, фінансові, страхові, облікові, адміністративні операції. Найбільшу увагу було приділено саме адміністративним операціям, які, в свою чергу, були поділені на планування, організацію, мотивацію, контроль і координацію [206; 322].

      Протягом 1930-1950 рр. зароджується, а протягом 1950-1988 рр. розвивається, школа людських відносин, основними представниками якої прийнято вважати М. Фоллета, А. Маслоу, Е. Мейо. Цей науковий напрям формується як відповідь на нездатність повністю усвідомити людський чинник як основний елемент ефективності організації. В своїх роботах представники цієї наукової школи переносять центр ваги в управлінні з виконання завдань на відносини між людьми. Також вони піддають критиці концепцію «економічної людини», яка вважає головним стимулом людської діяльності лише матеріальну зацікавленість. А. Маслоу і Е. Мейо наполягають на необхідності аналізу психологічної діяльності індивідуума [206; 285; 322].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/15058.html " target="_blank">Ссылке