Теоретичні основи функціонування особистих селянських господарств

     

      Складовою соціально-економічної структури аграрного сектора України є господарства населення, серед яких особисті селянські господарства є домінуючими. Саме ця категорія господарств тривалий час є обов’язковим атрибутом життя та побуту сільських сімей та невід’ємним елементом аграрної системи як в Україні, так і в інших країнах СНД. Особисті селянські господарства завжди відігравали значну роль у народному господарстві країни. Вони стабільно забезпечували сільське населення продуктами харчування, постачали на продовольчий ринок ті види товарів, які не вдавалося виробити в достатній кількості господарствам суспільного сектора. Основою життєздатності особистих селянських господарств населення був матеріальний інтерес сім’ї. Однак, термінологія стосовно цієї категорії господарств була неоднозначною. Дану форму господарювання називали і називають по-різному, а саме: особисті, індивідуальні, подвірні, присадибні, підсобні, приватні, селянські. Звичайно, всі перераховані назви мають право на існування, так як в кожній з них відображається та чи інша сторона їх функціонування.

      Так, на думку М.Г. Шульського, розвиток селянських господарств є особиста справа громадян і ведуться вони майже кожним селянським подвір’ям індивідуально (звідси і трактування - особисті, індивідуальні і подвірні) на землях, що в основному, розташовані біля садиб жителів (тому і називають їх присадибними). Відносно використання слова “підсобні” в цих підходах, то з точки зору державних структур, особливо за період існування колишнього Союзу, вони трактувалися як допоміжне джерело надходження засобів (в основному продовольчих) для підтримання життєвого рівня населення. Основною трудовою діяльністю селян вважалася їх участь у функціонуванні господарств суспільного сектору (колгоспів, радгоспів, міжгосподарських об’єднань та ін.) [165, с.94]. Стосовно терміну “приватний”, то згідно тлумачного словнику української мови поняття “особистий” і “приватний” у певному сенсі однозначні, а саме: приватний - це особистий, не суспільний, не державний, який належить окремій особі, наприклад особиста власність, “пов'язаний з індивідуальним господарюванням” [95, с.684]. Крім того існують неоднозначні наукові підходи щодо визначення сутності особистого господарства. Так, на початку ХХ ст. О.В. Чаяновим були наведені характеристики та особливості ведення селянських господарств. Він виділяв їх одночасно як “господарства підприємницького типу, в яких господар наймає самого себе як робітника...” та як “організаційну форму...”, в якій зовсім були відсутні категорії найманої праці та заробітної плати [168, с.37]. Природа даного сектора економіки завжди була консервативною, на що наголошував у своїх працях О.В. Чаянов. У 1922-1925 рр. він побудував цілісну теорію селянського господарства, процес його трансформації у фермерські форми, обґрунтував напрям кооперативної колективізації. Н.П. Макаров відмічав, що: “...селянське господарство є в своїй основі господарство споживче...задачі селянського господарства - задоволення своїх потреб, засіб досягнути здійснення цих задач - організація виробництва шляхом використання своєї робочої сили” [1, с.33].

      На думку Г.І. Шмельова, природа особистого підсобного господарства (далі ОПГ) визначається тим, що “… по-перше, його ведуть трудівники суспільного виробництва, і засновано воно на їхній особистій праці і праці члені їхніх родин; по-друге, тим, що воно пов’язано відтворювальними зв’язками із суспільним виробництвом і є його необхідним доповненням у створенні продовольчого фонду країни; по-третє, тим, що воно бере участь у відтворенні робочої сили, зайнятої в суспільному секторі сільського господарства. Взаємне переплетіння і доповнення суспільного й особистого господарства, їх прямі й опосередковані зв’язки, взаємна обумовленість по суб’єкту й об’єкту господарювання відрізняють ОПГ від приватного господарства селянина-одноосібника і додають йому риси специфічної форми особистої власності при соціалізмі й особливої частини соціалістичної аграрної економіки”. В його уявленні “… особисте підсобне господарство не закріплювало приватновласницьку психологію селянина, а навпаки, сприяло її подоланню, оскільки, органічно сполучаючи суспільні й особисті інтереси, полегшувало здійснення соціалістичного перетворення сільського господарства. Зживання колгоспним селянством приватновласницької психології, перетворення його в трудівника-колективіста відбувалося не шляхом зміни його відношення до ОПГ, а через зміну його відношення до суспільного господарства” [161, с.23-24].

      Характеризуючи сутність особистого селянського господарства, ряд дослідників сприймають та оцінюють його як форму ведення сільськогосподарського виробництва, що забезпечується виключно особистою працею громадянина і членів його сім’ї. На думку вчених, особисті господарства виконують властиву їм функцію самозабезпечення і самозбереження селянських сімей і водночас це складова частина всього сільськогосподарського виробництва [88, с.43; 130, с.31]. Виходячи з економічного становища більшості країн центральної та східної Європи, деякі закордонні вчені характеризують особисті підсобні господарства населення як важливу індивідуальну стратегію його виживання [148, с.2].

      М.В. Додонова тлумачить дане поняття як форму виробництва продуктів та прибутку, відтворення особистої власності [34, с.11]. На думку П.М. Макаренка, особисте підсобне господарство – не просто сільськогосподарське виробництво, а у відомій ступені, автономне сімейне підприємництво [78, с.415]. Розвиваючи цю думку, Л.Ю. Мельник, А.П. Макаренко, О.А. Любович зазначають що, підсобні господарства населення - це не суспільні, не державні, а особисті або приватні виробничі осередки, що знаходяться в сімейному (деколи в індивідуальному) володінні [85, с.29].

      В юридичній літературі також дискусійним залишається питання про визначення поняття підсобних господарств громадян. Так, юрист-аграрій М.І.Козир вважає, що таке господарство не слід відносити до індивідуальної трудової діяльності [60, с.42]. В.М. Мар’яновський дотримується іншої думки, а саме - дане господарство слід розглядати як форму реалізації індивідуальної праці [82, с.56]. Багатогранніше визначають досліджувану нами категорію О. Мордвінова та А. Статівка. Вони характеризують особисті підсобні господарства громадян як форму організації індивідуального аграрного виробництва сільськогосподарської продукції на основі приватної власності на засоби виробництва, майно і продукцію, побудована на праці членів сім’ї (на відміну від селянського (фермерського) господарства, де можливе застосування праці найманих осіб за контрактом чи договором) [145, с.27; 89, с.76]. Цим воно відрізняється від інших форм виробництва в аграрному секторі.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/10335.html " target="_blank">Ссылке