Закономірності та особливості використання трудового потенціалу в особистих селянських господарствах

     

      У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею необхідним виробничим фактором виступає праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Оскільки у процесі виробництва лише жива праця створює нову вартість, то оптимізація забезпечення аграрних підприємств трудовими ресурсами та їх раціональне використання є вирішальними факторами ефективного функціонування аграрного сектора економіки.

      Наявність трудових ресурсів у сільському господарстві може визначатись кількістю працездатного населення, що проживає у сільській місцевості. Але зважаючи на те, що в останній проживають також люди, які зайняті не в аграрному виробництві, то власне трудовим ресурсом сільського господарства слід вважати тих, хто вже працює або буде працювати. З цієї точки зору стосовно всієї аграрної сфери і навіть окремого села неможливо точно визначити кількість трудових ресурсів. Останні є дещо ідентичним до поняття “трудовий потенціал сільського господарства”, що має ряд складових, включаючи трудовий потенціал особистих господарств населення.

      В науковій літературі визначення терміну “трудовий потенціал” є неоднозначними. Так, в Указі Президента України “Про основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період 2010 року” термін “трудовий потенціал” визначається як загальне поняття, що характеризує сукупну чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров’я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність [156, с.1]. Вітчизняними дослідниками дається наступне визначення його сутності. Трудовий потенціал – це трудові можливості країни (галузі, території, підприємства, працівника), наявні в даний час і передбачувані на перспективу, що сформовані і формуються у певних виробничих відносинах та умовах відтворення і характеризуються певною діалектичною єдністю кількісних і якісних ознак. Тобто до складу трудового потенціалу, безумовно, входять працюючі пенсіонери, підлітки і потенційні трудові можливості [128, с.90].

      Трудовий потенціал особистих господарств залежить від загальної чисельності трудових ресурсів, їх складу за статтю та віком, стану здоров’я, рівня освіти, а також трудової активності окремих статево-вікових груп, тобто характеризується кількісними і якісними сторонами. Кількісна сторона трудового потенціалу визначається чисельністю трудових ресурсів на певний період і кількістю робочого часу, який можуть відпрацювати працюючі в людино-годинах, людино-днях, людино-роках. Якісна сторона трудового потенціалу характеризується його складом за статтю, віком, станом здоров’я, освітою,

     кваліфікаційним рівнем, трудовою активністю окремих статево-вікових груп працівників. Кількісний і якісний бік трудового потенціалу взаємопов’язані, оскільки сукупна трудова дієздатність його може зберігатись або навіть зростати при скороченні чисельності працівників, якщо при цьому підвищуються їх якісні характеристики.

      Необхідно відмітити, що для особистих господарств населення характерним є залучення до виробничої діяльності практично всіх членів родини, що значною мірою пов’язано із різним ступенем участі членів родини у суспільному виробництві, статево-віковою структурою сім’ї, національними та історичними традиціями, виробничою структурою та організацією праці у суспільному господарстві, іншими факторами. Таким чином, поняття “трудові ресурси” стосовно сільського подвір’я має широке тлумачення.

      Праця в особистих господарствах населення завжди створювала принципово відмінні від суспільного сектора виробництва колективи, в основі яких родинна праця. Однак, як відмітив Г.І. Шмельов, члени однієї родини мають нерівні можливості щодо участі в особистому селянському господарстві [161]. Найбільш працездатна частка сільських сімей зайнята більшу частину часу в суспільному секторі. За цих обставин зростає значення праці членів родини пенсійного віку, які мають вільний час, але не мають достатньої фізичної сили для повноцінного внеску до ведення особистого селянського господарства. На думку Г.І. Шмельова, особи пенсійного віку виконують близько 30% всіх затрат праці в особистому селянському господарстві. Проте на сьогодні питома вага затрат праці цієї категорії селян в особистому господарстві значно вища.

      Причиною такої ситуації є інтенсивне зменшення кількості дітей, підлітків, що свідчить про значне погіршення вікової структури селян, спричинюючи процес їх старіння. а також скорочення кількості членів родини. Демографічне навантаження на працездатне сільське населення (на 1000 осіб працездатного віку припадає непрацездатного) на 1 січня 2008 року по Україні складало 961 особи, з яких 561 старше працездатного віку. Із 24 областей України та Автономної Республіки Крим лише у 6 випадках спостерігається перевищення питомої ваги сільського населення молодше працездатного віку над групою, яку відносять до пенсіонерів. Аналогічні процеси щодо забезпечення трудовими ресурсами аграрної сфери характерні й для Полтавської області.

      Однією з причин, що обумовили таку негативну ситуацію, стала відсутність цілеспрямованої державної політики на створення умов для необхідного поповнення трудових ресурсів, відновлення здоров’я працюючих, а також висока смертність населення в результаті екологічного забруднення та зниження життєвого рівня людей. Все це є особливо актуальним для селян, зайнятих в особистих господарствах, адже рівень використання трудового потенціалу в приватному секторі аграрного виробництва значно вищий ніж у суспільних сільськогосподарських підприємствах.

      Робоча сила сільськогосподарських підприємств по цілому ряду ознак відрізняється від робочої сили особистого господарства населення. У сільськогосподарських підприємствах формування робочої сили ґрунтується принципах найму, на використанні економічного інтересу. Усі зайняті в суспільному виробництві працівники, за винятком тимчасово залучених з інших організацій, складають його робочу силу, що функціонує на колективістських засадах. Громадяни, що не працюють у сільськогосподарському підприємстві, хоча і проживають в даній місцевості, не є ні його робочою силою, ні трудовими ресурсами.

      В особистих селянських господарствах формування трудових ресурсів відбувається на принципах членства в родині. Якщо в сільськогосподарських підприємствах кількість робочої сили може збільшуватися, за рахунок залучення додаткових людей у процес виробництва, то в особистому господарстві населення всі роботи, як правило, виконуються за допомогою власної робочої сили членів родини. Трудові ресурси особистих господарств населення складають особи працездатного віку, а також інші члени родини, що беруть участь у виробництві продукції. Ступінь їхньої фактичної участі у веденні особистого господарства населення залежить від обсягу виробництва, рівня його інтенсифікації, організації, структури виробленої продукції, природно-кліматичних умов, традиції та інше. Проте, пенсіонери й підлітки, на відміну від працездатних, є носіями неоднакової кількості робочої сили, а тому кожна з цих груп має визначений річний запас робочого часу.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/10335.html " target="_blank">Ссылке