Методичні підходи до оцінки трудового потенціалу в особистих селянських господарствах

     

      Перехід від планово-адміністративної системи до ринкових відносин призвів до різких змін в усіх сферах суспільного життя. На сучасному етапі в Україні спостерігаються кардинальні зрушення трудоактивних установок, трансформація трудової поведінки населення. Зокрема, орієнтація на самозайнятість сільського населення в особистих господарствах як на джерело отримання прибутків (додаткове або основне) стає об’єктивною необхідністю для багатьох верств трудоактивного населення. Розвиток самозайнятості є засобом вирішення соціальних питань, а не проблем економічного зростання. У країнах, в яких прийняті програми підтримки самозайнятості, їх метою є зниження безробіття, а не сприяння розвитку виробництва в сфері самостійної зайнятості. Уряд надає підтримку (в тому числі й фінансову) особам, які бажають організувати власну справу, замість того, щоб платити їм допомогу в разі безробіття (або інші види соціальних виплат) за відсутність діяльності.

      Існуюче різноманіття систем самозайнятості в країнах із розвинутою ринковою економікою можна звести до двох моделей, які найкраще репрезентують англійська та французька системи. Головним принципом першої є збереження виплати допомоги в разі безробіття в період після започаткування власного підприємства, тоді як друга передбачає одержання допомоги у формі одноразової грошової виплати для забезпечення бізнесу капіталом. До додаткових заходів у цій сфері входить необхідна підготовка й надання консультативних послуг, доступ до субсидованих виробничих площ, кредити на вигідних умовах [109, с.3].

      Таким чином важливість впровадження цілеспрямованої державної політики стимулювання самозайнятості та залучення незайнятого населення до підприємницької діяльності, необхідність прийняття спеціальної урядової програми дій в цій сфері на сучасному етапі розвитку України є очевидною. При цьому ефективність будь-яких заходів державної політики щодо розвитку самозайнятості буде досягнута лише за умови, якщо розробка та впровадження цих заходів спиратиметься на потужну базу аналітичних досліджень у цій сфері [107, с.121].

      В свою чергу, коректність наукового аналізу самозайнятості, цінність одержаних результатів і висновків значною мірою залежить від якості статистичної інформації та правильності вибору показників явища. Відповідно формування інформаційного забезпечення дослідження самозайнятості й розроблення системи її показників є важливою науковою проблемою, що потребує нагального вирішення.

      У зв’язку з цим система показників самозайнятості повинна охоплювати весь комплекс економічних, соціальних, демографічних і інших факторів в їх взаємозв’язку і взаємозалежності. При цьому враховуються як кількісні, так і якісні характеристики самозайнятості. Однак в сучасних умовах вимірювання самозайнятості в ОСГ супроводжується значними труднощами через відсутність необхідної інформації. Необхідно відмітити, що основним джерелом даних про соціально-економічні характеристики населення та робочої сили є перепис. Характерною особливістю перепису є загальність обстеження, тобто перепис має характер суцільного спостереження. Переписи, як правило, проводять раз на 10 років. Останній перепис населення колишнього СРСР відбувся на початку 1989 р., перший перепис у незалежній Україні був проведений в кінці 2008 р.

      Сильними сторонами перепису як джерела відомостей про самозайнятість є повнота та суцільність зібраної інформації. Перепис, крім того, дає можливість отримати дані високого ступеню деталізації – за віковими та виділеними за іншими ознаками групами, в регіональному розрізі (аж до низового рівня). Основний недолік переписів – рідкість проведення такого всеохоплюючого обстеження, в результаті чого дані попереднього перепису, як правило, застарівають задовго до часу проведення наступного. До проведення першого перепису населення України роль основного джерела даних про самозайнятість виконували вибіркові обстеження. Власне, на сучасному етапі це – єдине джерело відомостей про самозайнятість, яке можна ефективно використати в наукових дослідженнях.

      Аналіз самозайнятості в Україні здійснюється на основі інформації обстежень з питань економічної активності населення та умов життя домогосподарств, які проводяться Державним комітетом статистики України, причому першому обстеженню надається пріоритет.

      Метою проведення вибіркових обстежень з питань економічної активності населення є одержання інформації про чисельність та структуру робочої сили, особливості зайнятості населення, реальний рівень безробіття (за методологією Міжнародної організації праці). Названі обстеження проводяться з 2002 р., до 2005 р. вони здійснювалися щорічно восени, починаючи з 2006 р. – щоквартально. Анкета обстеження з питань економічної активності населення включає запитання про статус зайнятості індивіда на його основній та додатковій роботі (для зайнятого населення), про роботу в особистому господарстві населення, а також питання про намагання організувати власну справу (для безробітних та осіб, які шукають іншу основну або додаткову роботу). Таким чином обстеження дозволяє виявити не лише фактичних самозайнятих, але й осіб, які за тих чи інших умов готові включатися до самозайнятості.

      Тому, під час проведення наукових досліджень у сфері самозайнятості слід чітко розрізняти поняття фактичних і потенційних самозайнятих. Перше з цих понять стосується осіб, які в період спостереження займаються самостійною трудовою діяльністю, друге – також осіб, які за певних умов готові включитися до процесу самозайнятості. Слід концентрувати увагу на обох категоріях, крім того, мати на увазі, що з-поміж осіб, які готові поповнити лави самозайнятих, можуть бути як безробітні, так і зайняте населення, незадоволене своєю роботою (теоретично потенційними самозайнятими може бути і деяка частина нетрудоактивного населення) [109, с.5].

      Матеріали названого обстеження та поширення результатів опитування на генеральну сукупність (населення України у віці 15-70 років) дозволяють отримати такі дані про розвиток самозайнятості в нашій державі: чисельність самозайнятих та їх питома вага в загальній кількості зайнятих; чисельність зайнятих, які мали бажання організувати власну справу (у тому числі в якості іншої основної роботи та в якості додаткової роботи), та їх питома вага в загальній кількості зайнятих, які шукали роботу; чисельність безробітних, які намагалися організувати власну справу.

      Всі зазначені показники отримуються з диференціацією за статтю та за місцевістю проживання (міські поселення або сільська місцевість). Інформація про самозайнятість в тому чи іншому вигляді присутня в матеріалах практично усіх обстежень, метою яких є отримання даних про соціально-економічні характеристики населення. Це, зокрема, стосується обстеження умов життя домогосподарств в Україні (проводиться щоквартально Держкомстатом за сучасною методикою з 2006 р.). Обстеження умов домогосподарств містить інформацію щодо складу самозайнятого населення, видів самостійної трудової діяльності, доходів за видами діяльності, а також відносно інших соціально-економічних характеристик (освіта самозайнятого та його загальний доход, місце проживання та ін.). На жаль, більша частина інформації цих вибіркових обстежень, будучи цілком репрезентативною на рівні України, частково втрачає цю якість на рівні областей (не кажучи вже про більш дрібні адміністративні одиниці), а також рівні окремих вікових груп. Крім того, спираючись на дані обстежень, можна здійснити тільки досить обмежене порівняння соціально-демографічних характеристик самозайнятих та представників інших категорій населення. Саме недостатня репрезентативність контингенту самозайнятих, представлених у вибірковій сукупності, є основним (з позицій аналізу самозайнятості) недоліком обстеження Держкомстату. Певного підвищення цінності результатів обстеження можна добитися за рахунок розширення переліку прийнятих групувань та таблиць, які розробляються (особливо стосовно зайнятості в ОСГ).

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/10335.html " target="_blank">Ссылке