Концептуальна модель оптимізації використання трудових ресурсів в особистих селянських господарствах
Слід відмітити, що в особистих господарствах населення, на відміну від господарств суспільного сектора, значно ускладнений облік затрат і вихід продукції, хоча деякі дані про розвиток вибіркових господарств і надходять в державні органи. Бюджетні обстеження як основне джерело інформації про особисті господарства населення не мають належної цінності через недосконалу їх організацію та репрезентативність вибірки. Обмеженість інформації не дає змоги визначити такі важливі економічні показники, як собівартість продукції, прибуток, рівень рентабельності та інше. Це, безумовно, не дозволяє об’єктивно і всебічно оцінити діяльність особистих господарств громадян, і, отже, порівняти їх господарювання, наприклад, із господарствами суспільного сектора [165].
Крім цього ще необхідно врахувати і таку важливу деталь – всі матеріали фіксуються із слів селянина, який, до речі, майже ніколи не важить виробленої продукції, не проводить обміру скільки чого посіяв, посадив чи пересадив, а тим більше які корми і в яких кількостях використав для годівлі тварин. Тим більше, що перевірити достовірність одержаної інформації досить важко, а по деяких показниках і взагалі неможливо. Як відомо, виробництво будь-якої товарної продукції має сенс лише за умови, коли, продавши її, товаровиробник як мінімум відшкодовує виручкою понесені витрати, що забезпечить йому просте відтворення виробництва, а при отриманні певного прибутку – розширене відтворення. То ж, визначаючи для себе види та обсяги товарної продукції, селянин-товаровиробник має завчасно співставляти індивідуальну собівартість конкретного виду продукції з можливою ціною її реалізації.
В умовах нестабільності ринкової ситуації, коли ціни на матеріально-технічні та інші покупні ресурси, що споживаються сільським господарством, піддаються частим змінам, виникає об’єктивна необхідність оперативного визначення витрат та передбачуваних реалізаційних цін на сільськогосподарську продукцію. Співвідношення цих величин свідчить про можливості ведення беззбиткового виробництва.
Таким чином, розробляючи систему ведення господарства, селянин-товаровиробник повинен прагнути до раціонального співвідношення галузей і факторів виробництва з метою максимального одержання продукції при мінімальних затратах праці й грошово-матеріальних засобів на її одиницю. Підбір комбінації видів виробничої діяльності і їхню оцінку пропонуємо здійснювати методом складання бюджету. Останній – ”це баланс доходів і витрат, на основі якого підприємець приймає рішення про оптимальне співвідношення видів продукції, які він збирається виробляти, застосуванні певних технологій вирощування культур, необхідних виробничих витратах й ін.” [27, с.96].
Особисті селянські господарства виконують важливі функції у відношенні до суспільства і села. Перша функція полягає у виробництві сільськогосподарської продукції, поповненні продовольчого фонду країни. Ще кілька років тому це було додаткове виробництво продукції, оскільки основними виробниками були господарства суспільного сектора. Зараз основна частина продовольчого фонду країни по окремим культурам створюється в особистих селянських господарствах.
Друга функція особистих селянських господарств полягає в участі у формуванні сукупних доходів сімей. Протягом останнього десятиріччя відбулося перетворення цих господарств в основних постачальників засобів існування багатьох сімей. Третя їх функція – трудове виховання підростаючого покоління, сфера відпочинку, зокрема, коли мова йде про колективне садівництво та городництво. Деякі вчені справедливо вважають, що через явно занижений рівень цін на сільськогосподарську продукцію особисті підсобні господарства виконують функцію соціального захисту не тільки сільського, але й міського населення.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/10335.html " target="_blank">Ссылке
