Трансформація особистих селянських господарств як базису суспільного розвитку сільських територій

     

      Ознайомлення з останніми дослідженнями та публікаціями з тематики формування і використання трудового потенціалу сільськогосподарських підприємств показує, що за роки реформ сформувалося байдуже відношення до нього. Хоча, не зменшуючи значущості фінансових ресурсів, трудові ресурси були і залишаються головною продуктивною силою, здатною привести у рух всі інші фактори виробництва. Проблеми праці на сьогодні взагалі залишаються поза увагою реформаторів. Тоді як організація – це випробуваний ефективний і практично безплатний засіб підвищення ефективності виробництва.

      Трудова проблематика галузі сільського господарства найскладніша. При цьому ситуація тут є більш складною через те, що на трудові відносини в сільському господарстві та на рівень використання праці в сільськогосподарських підприємствах значний вплив справляє особисте господарство населення. Адже відомо, що таке господарство існує не тільки завдяки трудовій участі пенсіонерів та підлітків (якщо такі є в сім’ї), а вимагає також значних трудових зусиль осіб працездатного віку, які основну частину своєї праці повинні вкладати в громадське господарство [160, с.9].

      Оскільки праця в особистому господарстві ручна маломеханізована, то все це вимагає додаткового залучення трудових і матеріальних ресурсів. Однак, наявність трудових ресурсів в ОСГ є фіксованою величиною. Тому, в умовах обмеженості резервів ручної праці в межах конкретного господарства збільшення обсягів виробництва відбувається за рахунок зростання трудонавантаження на членів сім’ї. Останнє має певні межі, обумовлені фізіологічною та психологічною здатністю окремого працівника відтворювати свою працездатність і усвідомлювати корисність зростаючих витрат живої праці. Отже, виникає необхідність в економічно і соціально обґрунтованому поєднанні праці між ОСГ і суспільним виробництвом, що повинне регулюватися на чіткій основі. Необхідне таке розподілення праці, а саме, між агровиробництвом, з однієї сторони, і ОСГ – з іншої, яке б виключало протиріччя між ними у використанні праці і сприяло б збільшенню виробництва сільськогосподарської продукції. При цьому на селі повинна забезпечуватися суспільно нормальна тривалість робочого часу, щоб сільський трудівник не перетворився лише у виробника, а розвивався всебічно, щоб у нього залишалося достатньо часу, за визначенням К. Маркса, для “вільної гри фізичних і інтелектуальних сил” [80, с.274].

      В зв’язку з викладеним необхідність розробки заходів по раціональному використанню праці в ОСГ в сучасних умовах науково-технічного – нагальна проблема. Від її вирішення залежать можливості розвитку не тільки особистого, але й суспільного господарства, сільського господарства і села в цілому. Все це особливу актуальність має для досліджуваного регіону, де проблема особистого господарства, як і соціально-економічного розвитку села в цілому, все ще залишається дуже гострою. Матеріалом для об’єктивного дослідження були 44 особистих господарства населення Полтавської області, по яких ми зробили поглиблене вивчення зазначеного вище питання шляхом проведених в червні та грудні 2010 р. фотохронометражних спостережень.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/10335.html " target="_blank">Ссылке