Концепція цілеорієнтованого економічного розвитку регіонів України

     

      Дослідження, проведені українськими науковцями, визначають основні чинники інтенсифікації економічного розвитку регіонів та ЄРС. Однак, багатоаспектність проблеми залишає місце для продовження пошуків. Звертає на себе увагу те, що в роботах [4; 15; 29; 30; 42; 46; 75;88] перевага надається обґрунтуванню впливу на регіональні процеси адміністративних механізмів й недостатньо враховується факт перебування переважної частини ресурсів та засобів виробництва в комунальній або приватній власності. А їх залучення до ЄРС потребує впровадження нових фінансових підходів, а також перерозподілу повноважень між місцевими і центральними органами влади щодо формування бюджету, що надасть реальні важелі фінансового забезпечення проектів та додаткового залучення коштів бізнесу.

      Відзначимо, що сьогодні інтеграція України до європейських структур неможлива без вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу, сприяла б становленню нових форм співробітництва між центром і регіонами, внутрішньому міжрегіональному співробітництву та міжнародній співпраці територій.

      Тому, для економічного розвитку регіонів на засадах реалізації ЄРС, важливо виявити та врахувати проблеми, які перешкоджають регіонам ефективно співпрацювати та розвивати міжгалузеву взаємодію в контексті забезпечення сталого розвитку держави. Необхідно знайти механізми подолання протиріч, як попередніх періодів, так і сучасних, що, на думку автора дисертації, можна здійснити за використання базових положень теорії сталого розвитку регіонів. В практичному вимірі модернізація економіки обумовлює вирішення пріоритетних завдань як у широкому структурному форматі, так і щодо конкретних елементів. Як органічна складова загальнодержавної політики, ЄРС вихідними положеннями має економічний стан регіонів, рівень життя населення, екологічну безпеку, трудоресурсний потенціал, демографічну ситуацію (досліджено автором у попередній праці 147).

      Як свідчить дослідження тенденції щодо забезпечення цілеорієнтованого економічного розвитку регіонів із застосуванням у внутрішньому вимірі досвіду європейських країн, набуватиме поширення ППП і ставатиме домінантою ЄРС незважаючи на відмінності ступеня застосування його елементів.

      Наразі, в Україні вдосконалюється нормативно-правова база та здійснюються практичні кроки щодо інтеграції в загальноєвропейські процеси. У Законі України «Про транскордонне співробітництво» визначені правові, економічні та організаційні засади, мета та принципи, сфери, органи та організаційні механізми, форми державної підтримки та фінансове забезпечення співробітництва регіонів України з регіонами сусідніх держав [66]. Розширюють можливості участі в процесах ЄРС Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [61], «Про інвестиційну діяльність» [62], «Про інноваційну діяльність» [63].

      Сприятливими чинниками для розвитку ЄРС України, як зазначають дослідники у роботі [18], є географічне положення, достатньо розвинуті двосторонні зв’язки з країнами-членами ЄС, досвід участі в європейських програмах, перспективи посилення програми «Східне партнерство». Україна володіє значним геополітичним потенціалом для ефективного ЄРС. Так, маючі сухопутний кордон з сімома країнами, ЄРС в Україні відбувається як на кордоні з країнами ЄС, так і на кордонах з Російською Федерацією, Республіками Білорусь та Молдова, які, в свою чергу, також мають спільні кордони з країнами ЄС. Територія та транспортні системи України відіграють унікальну транзитну роль на традиційних торгівельно-транспортних шляхах, як через нові кордони ЄС до Сходу, так і вздовж них – з Півдня на Північ.

      В той же час проблемою для розширення формату ППП в ЄРС в Україні є недостатня розвиненість недержавної публічної сфери, неврегульованість питань передачі владою частини повноважень структурам громадянського суспільства та місцевому самоврядуванню. Тому наукові дослідження вітчизняних вчених орієнтують на необхідність використовувати наявний потенціал з урахуванням вітчизняного досвіду при послідовному залученні кращих європейських напрацювань [7; 52; 112; 161; 164].

      Незважаючи на дискусійність та продовження досліджень, теорія ППП, як доведено в попередньому параграфі, набула визнання, практичного застосування і сприяла вдосконаленню відносин у внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних системах багатьох країн. Позитивний результат внутрішньодержавних апробацій застосування ППП в низці європейських країн дає підстави для вивчення можливостей використання ППП в економіці України та у зовнішніх відносинах – діяльності в міжнародних об’єднаннях, зокрема в ЄРС. ППП за застосування інноваційних підходів на двосторонньому та багатосторонньому рівнях відносин між різними суб’єктами спроможне вплинути на розширення сфер співробітництва, подолання протиріч, зростання ефективності та підвищення рівня життя населення сусідніх регіонів різних країн (обґрунтовано автором у попередній праці 151).

      Автор підтримує думку, що ППП є формою взаємодії на державному, регіональному, громадському, суспільному рівні різних суб’єктів за наявності спільного інтересу, що дає підстави формувати інноваційні підходи до його застосування в ЄРС, яке потребує оновлення відносин з урахуванням сучасних потреб на засадах: а) розвитку інституціональної складової співробітництва – договірної бази; б) розширення сфери обміну ресурсами між учасниками; зняття обмежень за пріоритетними секторами взаємодії; в) удосконалення характеру відносин учасників, заснованих на паритеті рівності прав та відповідальності учасників; г) наявність культури консенсусу.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16883.html " target="_blank">Ссылке