Значення і роль транскордонного співробітництва у розвитку та регулюванні ринку туристичних послуг
Серед сучасних тенденцій розвитку світового господарства загалом і туристичної галузі як його складової особливої уваги заслуговують два процеси: глобалізації та регіоналізації. Глобалізація є новим етапом розвитку світу, який характеризується різким прискоренням темпів інтернаціоналізації усіх сфер суспільного життя [99, с. 32].
Глобалізація стала невід’ємним фактом сучасного життя, який впливає на політичну, економічну, соціальну і культурну сфери і викликає реакцію на світовому, національному та регіональному рівнях. Звичайно, міжнародна діяльність позитивно впливає на становище тих регіонів, які приймають в ній участь, створює умови для прискореного росту доходів, однак викликає негативне ставлення з боку найслабших регіонів, тому що може призвести до збільшення розриву між найбільш багатими та бідними регіонами. Щоб запобігти негативному впливу глобалізації, наприклад, Рада Європи рекомендує всім державам-членам визнати все зростаючу роль регіонів у вирішенні економічних проблем розвитку держави, сприяти політиці регіоналізації, яка повинна бути направлена на розширення повноважень регіонів, надання їм необхідних важелів та засобів стимулювання економічного розвитку та партнерства з іншими регіонами з тим, щоб вони могли швидше адаптуватися до нових соціально-економічних умов, які сформувалися внаслідок глобалізації [100, с.8].
В туристичній галузі на сьогодні існує підвищена потреба у формуванні й налагодженні партнерства (співробітництва) як на державному рівні – між приватним і державним секторами, так і на міжнародному – єврорегіонального співробітництва. Перша зумовлена необхідністю здійснення їх узгодженої взаємної роботи, що спрямована на створення туристичного продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку туристичних послуг, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій, їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурної спадщини.
Друга потреба виникла у зв’язку з масштабним розширенням Європейського Союзу на схід, формуванням нового кордону з Україною, а також проголошенням нашою державою курсу на європейську інтеграцію. Так, в «Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» підкреслюється, що практичне здійснення інтеграційного процесу можливе лише за умови доповнення загальноєвропейського виміру співпраці регіональною інтеграцією та поглибленням галузевого співробітництва України і Європейського Союзу. Виходячи з цього, Стратегія орієнтує на встановлення і поглиблення контактів між окремими регіонами України та держав-членів Європейського Союзу[101]. Отже, змінюється формат співпраці як держав, так і прикордонних регіонів.
У цьому сенсі роль прикордонних територій та регіонів, набуває ключового значення. Насамперед, важливим є транскордонне співробітництво як один із методів ефективного єврорегіонального співробітництва. Цей факт підтверджується тим, що Рада Європи в документі «Ініціатива щодо нових сусідів» одним із основних принципів бачення відносин з країнами, що матимуть спільний кордон з Європейським Союзом, визначає заохочення подальшого розвитку транскордонного співробітництва, зокрема, регіонального співробітництва з країнами-сусідами в Східній Європі і між ними [100, с.5]. До того ж для України євроінтеграція залишається стратегічним напрямком зовнішньої політики. Тому «…ми зобов’язані виконувати правила гри, які є в Європі» – заявив Президент України В.Янукович 14 жовтня 2010 року на прес-конференції у Вільнюсі після завершення Четвертого засідання Ради Президентів України та Литовської Республіки [102].
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16886.html " target="_blank">Ссылке
