Формування механізму оцінки інноваційного потенціалу промислового підприємства
Прагнення промислового підприємства залишитися конкурентоспроможним серед інших учасників ринку вимагає відповідного підходу до вирішення проблем оцінювання інноваційного потенціалу підприємства.
Оцінити готовність підприємства до інноваційних змін і виявити можливі джерела перешкоджання цьому процесу можна шляхом аналізу стану інноваційного потенціалу підприємства. Для адекватної оцінки поточної ситуації та вибору перспективних напрямів інноваційного розвитку на підприємстві необхідно проведення систематичної оцінки наявного інноваційного потенціалу. Це буде сприяти визначенню резервів підвищення ефективності його використання, що надасть можливість коригувати напрями інноваційного розвитку та прогнозувати вірогідність та характер результатів інноваційної діяльності.
Необхідність здійснення оцінки інноваційного потенціалу підприємства також обумовлюється тим, що за допомогою даного індикатора суб’єкт господарювання буде мати змогу своєчасно виявити загрозу інноваційної кризи та швидко розробити інструменти подолання відповідної кризи, що дозволить максимально мінімізувати наслідки і підвищити ефективність прийняття управлінських рішень.
Сучасна економічна наука містить низку досліджень з даної проблематики. Над вирішенням проблеми формування механізму оцінки інноваційного потенціалу промислового підприємства працюють такі вітчизняні та закордонні вчені, як: Бєлоусова Л., Воловельська І., Гарматій Н., Гришко В., Данько М., Волков О., Ілляшенко С., Йохна М., Новікова І., Мірошник Р., Бойко О., Фесенко А., Хобта В., Яковлева Н., Вовчок С., Соболєва Т.
Але слід відмітити, що не дивлячись на значну кількість досліджень з питань оцінки інноваційного потенціалу, недостатньо розкриті питання об’єктивної оцінки величини інноваційного потенціалу промислових підприємств, не обґрунтовані деякі критерії і показники оцінки, не отримано єдиної точки зору стосовно найкращого методу її проведення.
Таким чином, існуючі підходи та критерії оцінки, які використовуються сучасними підприємствами, не дають можливості адекватно та раціонально, кількісно та якісно визначити поточний та перспективний інноваційний потенціал підприємства, що унеможливлює точність визначення імовірності та моменту настання інноваційної кризи. Невирішеність з заявленої проблеми дозволяє автору ще раз зупинитись на даному питанні, а саме дослідити існуючий досвід та сформувати власну систему оцінювання, яка буде логічно пов’язана з запропонованими в попередніх розділах теоретичними та прикладними аспектами формування інноваційного потенціалу промисловим підприємством.
Досліджуючи набір існуючих методик оцінювання інноваційного потенціалу підприємства слід зазначити, що Мірошник Р.О. та Меренюк Л.В., за основу беруть показники фінансової стійкості: показник власного оборотного капіталу; власні джерела формування запасів; власні і довгострокові позикові джерела формування запасів. Даними авторами всі показники розділені на три групи: показники типу так/ні (наявність/відсутність) вимірюється логічними величинами (0 – ні, 1 – так); абсолютні показники, які мають розмірність (зазвичай – кількість кого-небудь чи чого-небудь у натуральних або грошових одиницях); відносні показники, вимірюють у частках і вони не мають розмірності [103].
Дослідження підходів А.В. Гриньова, дає змогу відзначити, що він пропонує вивчати та оцінювати інноваційний потенціал підприємства з урахуванням впливу зовнішнього середовища та наявних стратегічних можливостей підприємства. Даний аналіз необхідно здійснювати з урахуванням стратегічних позицій підприємства в минулому, теперішньому і майбутньому часі [104, с. 11].
О.Д. Матросов та В.О. Матросова [105, с. 11] оцінку інноваційного потенціалу підприємства пропонують здійснювати в наступній послідовності: аналіз структури інноваційного потенціалу; виявлення ступеня використання внутрішніх інноваційних можливостей підприємства; оцінка рівня інноваційної активності підприємства.
Галушко Є.С. оцінює інноваційний потенціал за допомогою кадрових, матеріально-технічних, організаційно-управлінських, узагальнюючих показників та показників рівня розвитку й можливостей системи науково-технічної інформації [106].
В наукових роботах Чухрай Н.І. виокремлюється два основних елементи формування інноваційного потенціалу: матеріальні ресурси та інтелектуальний потенціал, та виділяються показники для оцінювання, групування у два блоки (кластери) за принципом поділу інноваційного процесу на два етапи: “генерування ідеї і створення інновації” та “освоєння і комерціалізація інновації” [107, с. 45-49].
Доволі цікаво пропонує оцінку інноваційного потенціалу Йохан М.А. з використанням схеми «ресурси – функції – проекти», що використовують на стадії обґрунтування інноваційного проекту. Зазначена схема має вирішувати наступні завдання: опис проблеми розвитку підприємства та визначення завдань, що входять в програму розв’язання проблеми; опис зовнішнього та внутрішнього середовища; оцінювання ресурсного потенціалу, який необхідний для розв’язання проблеми розвитку підприємства та забезпеченість проекту необхідними ресурсами; ресурсне забезпечення управлінських функцій та здатність працівників досягати поставлених результатів діяльності; оцінювання забезпеченості проекту необхідними функціями, що забезпечують реалізацію цього проекту; визначення основних завдань, необхідних для досягнення певного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту [108, с.117].
Яковлева Н.Г. у своїй науковій праці пропонує [109] застосовувати дві групи показників: для оцінки розміру ІП (обсяг певних ресурсів); для оцінки управління наявним ІП (як результат використання інноваційних ресурсів). Вона стверджує, що необхідно давати вартісну оцінку ІП в межах ресурсного підходу, як сукупності трьох основних складових, які забезпечують інноваційну діяльність підприємства, а саме: основного капіталу, інтелектуального капіталу, фінансового капіталу.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16898.html " target="_blank">Ссылке
