Тактичні завдання та їх значення для побудови тактичних операцій

     

      У процесі кримінального провадження постають завдання пізнавального, процесуального, кримінально-правового, організаційного, тактико-психологічного, матеріально-технічного характеру. Ці завдання мають різний ступінь спільності, різний характер, мету та засоби їх вирішення, серед яких важливе місце займають тактичні операції. І це виправдано, оскільки саме з’ясування та дослідження сутності, змісту завдань розслідування і судового провадження набуває особливого теоретичного та практичного значення в розумінні тактичних операцій, виступаючи тією основою, яка дозволяє успішно їх формувати і визначати оптимальність застосування. Крім того, у системі чинників-детермінантів побудови тактичних операцій тактичні завдання найбільше наближені до об’єкта впливу і безпосередньо визначають його мету, спрямованість, зміст і структуру.

      Досліджуючи тактичні завдання та їх вплив на формування тактичних операцій, на наш погляд, важливо визначити поняття «тактичне завдання». В етимологічному значенні «завдання» визначається як: 1) питання, що розв’язується обчисленнями за певною умовою; 2) проблема, що підлягає аналізу та розв’язанню; 3) одна чи більше послідовних команд; 4) доручення, завдання [112, 581] ). Зокрема, енциклопедична література використовує поняття «завдання» для визначення: 1) поставленої мети, якої необхідно досягнути; 2) доручення, завдання; 3) питання, яке потребує вирішення на основі певних знань і роздумів; 4) одного з методів навчання і перевірки знань та практичних навичок учнів [84] ). У філософському розумінні завдання  це суб’єктивний образ предмета діяльності людини [594] ). У той же час у логіці під завданням розуміється вимога (припис) за одними характеристиками об’єкта, що розглядається, знайти його інші характеристики.

      З точки зору теорії інформації завдання  більш або менш визначена система інформаційних процесів, неузгоджене або навіть суперечне співвідношення між якими викликає потребу в їх перетворенні [703] ). У психології дається таке визначення завдання: «Завдання  це надана у певних умовах … мета діяльності, яка повинна бути досягнута перетворенням цих умов згідно з визначеною процедурою» [363] ). В юридичній психології «завдання» визначається як «мета, дана у певних умовах» [508, 417, 704] ). Застосовується це поняття стосовно різних елементів людських взаємовідносин: 1) щодо ситуації, яка включає мету діяльності і визначає деякі умови, при яких ця мета може бути досягнута; 2) щодо словесного формулювання проблемної ситуації; 3) щодо мети дій суб’єкта і вимог, які ставляться до суб’єкта [172, 480] ).

      У теорії криміналістики поняття «завдання» досить широко застосовується у наукових дослідженнях та практичній діяльності, оскільки об’єктом дослідження криміналістики є достатньо специфічна галузь людської діяльності  здійснення розслідування злочинів. Разом з тим слід зазначити, що власне поняття «завдання» найчастіше застосовується у словосполученні «слідче завдання» чи «криміналістичне завдання». У багатьох випадках воно визначається як питання, що виникло у процесі розслідування, яке потрібно вирішувати або слідчому особисто, або з допомогою експерта, інших служб чи осіб. Так, І. М. Лузгін завдання розслідування розглядає як певні орієнтири у пізнавальній діяльності слідчого, що впливають на вибір методики розслідування в цілому і тактичної лінії слідчого на певному етапі [425] ). У свою чергу Г. В. Юркова визначає завдання як завчасно запланований для виконання обсяг роботи [705] ). Вказуючи на процесуальні межі вирішення завдання, Г. Л. Грановський визначає його як «деякий об’єкт криміналістичної діяльності, направлений на перетворення (з дотриманням процесуальних умов) потенційної інформації, яка міститься у вихідних даних, що являють собою матеріали справи, в актуальну доказову інформацію, яка може бути використана для правильного вирішення кримінальної справи» [174] ). Завдання як категорія використовується у криміналістиці як складовий елемент планування розслідування поряд з аналізом вихідної інформації, висуненням версій і т. ін. [54] )

      У теорії криміналістики здійснено спроби щодо визначення класифікаційних підстав упорядкування завдань розслідування [415, 702, 230] ). При цьому висловлювались різні точки зору про зміст завдань, їх сутність та значення, характер взаємозв’язку. Зокрема, Д. П. Поташнік поділяє завдання на прості та складні. На думку науковця, прості завдання зазвичай пов’язані з пошуком необхідної інформації, яка лежить на поверхні. Вирішення складних завдань підпорядковується певному тактичному задуму, що включає проведення або одних слідчих дій, або комплексу слідчих та оперативних дій. Відповідно у першому випадку можна говорити про використання тактичних комбінацій, у другому  про тактичні операції [500] ). О. А. Чебуренков серед завдань діяльності по розслідуванню злочинів виокремлює: кінцеву правову мету (завдання), конкретизовану правову мету (завдання) та тактичну мету (завдання) [620] ). М. С. Полєвой використовував декілька підстав класифікації завдань. Так, за функціональним призначенням вони підрозділяються на предметно-проваджені, науково-пошукові та організаційно-управлінські; за метою  на загальні та окремі; за рівнем вирішення  на проміжні та кінцеві [493] ).

      На думку В. Є. Корноухова розподіл завдань необхідно здійснювати за двома підходами: горизонтальним і вертикальним. При класифікації за горизонталлю він виділив завдання, загальні для всіх класів пошуково-пізнавальних процесів при розслідуванні злочинів, такі як попередня перевірка матеріалів про злочини, вивчення особи, що обвинувачується, розшук особи, що обвинувачується та інших суб’єктів, відшкодування збитків, нейтралізація протидії тощо. Нижче за ступенем спільності представлені завдання, загальні для того чи іншого класу пошуково-пізнавальних процесів, що дозволило не лише показати взаємозв’язок між окремими завданнями того чи іншого рівня, але і відобразити їх специфіку. У той же час при класифікації за вертикаллю як підстава був обраний такий критерій, як специфіка пошуково-пізнавальних процесів, яка визначається родовим, видовим та окремими об’єктами злочинного посягання, а отже, і слідчими картинами. Тактичні завдання також можна розділити на типові та реальні (атипові, проблемні). Останні виникають при розслідуванні конкретного злочину, і вони у переважній більшості тією чи іншою мірою відрізняються від типових, що в основному пов’язано з відмінностями у системі по встановленню проміжних фактів [403] ).

      У свою чергу В. В. Тіщенко поділяє завдання розслідування на загальні та спеціальні і підкреслює, що «для методики розслідування злочинів великого значення набуває визначення кола та ієрархії завдань, що потребують свого вирішення на складному й нерідко довгому шляху до досягнення головної мети розслідування  повного розкриття злочину та встановлення всіх причетних до нього осіб» [580] ). На підставі проведеного дослідження, науковець пропонує таку систему завдань розслідування злочинів: 1. Загальні завдання розслідування, що випливають з вимог кримінального і кримінально-процесуального законів; 2. Спеціальні методико-криміналістичні завдання розслідування, обумовлені функціями і змістом слідчої діяльності. Такі завдання доцільно поділити на певні групи: 1) етапні  обумовлені цілями слідчої діяльності на певному етапі розслідування; 2) видові  обумовлені особливостями предмета доказування і криміналістичною характеристикою відповідної категорії злочинів; 3) етапно-видові  обумовлені предметом доказування і криміналістичною характеристикою розглянутої категорії злочинів стосовно етапів розслідування; 4) тактичні завдання  сформовані слідчими ситуаціями, що випливають з особливостей певного моменту розслідування з розглянутої категорії злочинів і мають тактико-методичне значення [580, 576] ).

      Розглядаючи представлену В. В. Тіщенком позицію, Б. В. Щур зазначає, що диференціація завдань розслідування за етапністю, тактичністю або методичністю викликає певні заперечення, оскільки вони мають найбільш загальний характер, дозволяють лише певною мірою зорієнтуватися у підходах до ситуації. Запропоновані завдання у своїй більшості мають декларативний характер, який не дає відповіді щодо можливостей у застосуванні криміналістичних засобів. Тому стосовно завдань розслідування має бути використано більш диференційований підхід [700] ). На жаль, Б. В. Щур не навів приклади класифікації завдань розслідування з урахуванням диференційованого підходу.

      Завдання розслідування за обсягом вирішуваних завдань В. А. Журавель поділяє на основні (загальні, стрижневі) і локальні (проміжні), за сферою реалізації  стратегічні й тактичні. При цьому основні (загальні, стрижневі) завдання, на його думку, є стратегічними, такими, що випливають із обставин, котрі підлягають з’ясуванню в цілому в ході розслідування окремого різновиду злочинів. Вони спрямовані на досягнення правової мети, за своєю природою є більш усталеними та меншою мірою піддаються впливу ситуаційних чинників. Локальні (проміжні) завдання є тактичними, такими, що мають чітко визначену ситуаційну зумовленість [233] ). Слід зазначити, що В. А. Журавель не одинокий щодо розподілу завдань розслідування на стратегічні і тактичні. Аналогічні думки з цього приводу висловлювали й інші науковці [467, 713, 435, 441, 567] ). Зокрема, Р. Л. Степанюк у категоричній формі стверджує, що «доцільність виділення стратегічних завдань розслідування не викликає сумніву» [567] ). М. П. Яблоков до стратегічних (наскрізних) завдань відносить: встановлення особи потерпілого і всіх необхідних даних про неї та її зв’язки; виявлення особи або кола осіб, серед яких слід шукати невідомого злочинця; розшук та затримання злочинця; збирання та використання для викриття всіх фактичних даних [713] ).

      Підтримуючи таку позицію, Г. А. Матусовський також вважав, що «розслідування злочинів вимагає вирішення складних завдань різноманітного характеру й обсягу: від загальних, що стосуються повного розкриття й розслідування злочину, встановлення всіх обставин, що підлягають доказуванню в даній справі, викриття винних, до завдань, що вирішуються для встановлення окремих сторін розслідуваної події, забезпечення умов для досягнення загальної мети розслідування. У цьому зв’язку можна говорити про стратегічну лінію в розслідуванні та вирішенні тактичних завдань  два взаємозалежні напрями в діяльності слідчого, зумовлені його повноваженнями самостійного прийняття рішення щодо спрямування досудового слідства» [441] ). При цьому В. А. Журавель слушно зауважує, що проблема полягає не в доцільності поділу завдань на стратегічні й тактичні, а в правильному їх визначенні, конкретизації та розмежуванні [234] ).

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16743.html " target="_blank">Ссылке