Сутність та особливості управління Збройними Силами України на сучасному етапі розвитку Української держави

     

      Збройні Сили України є особливим державним утворенням, що, як уже зазначалось, займає у структурі державного механізму особливе місце. Разом із тим, Збройні Сили України не можуть обійтися без належно організованого державного управління, яке в сучасних умовах повинно відповідати вимогам нормативно-правових актів та сприяти розвитку цивілізованих військово-службових відносин з належним рівнем забезпечення законності та правопорядку.

      На процес реформування державного управління Збройними Силами України певним чином вплинули положення Концепції адміністративної реформи, яка ставила метою комплексних перетворень: а) поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі; б) формування системи державного управління, яка була б близькою до потреб і запитів людей, підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах і ефективною, а головним пріоритетом її діяльності було служіння народові, національним інтересам.

      Вказані положення Концепції на момент її прийняття повною мірою стосувались управління Збройними Силами України. Значною мірою зберегли вони свою актуальність і дотепер. Більш того, як стверджує О. А. Воронько, незворотній поступ нашої держави шляхом незалежності та суверенітету, а також формування України як демократичної, правової і рівноправної європейської держави з кожним роком висуває дедалі більші вимоги до державного управління [53, с. 6]. Вірність цього твердження беззаперечна. Слід мати на увазі, що з року в рік зростають вимоги до управління Збройними Силами та їх організації. Ефективне функціонування усієї воєнної організації держави у напрямі виконання покладених на неї завдань напряму залежить від результативності реформування кожної з її складових і особливо – реформування системи управління. Саме тому особливості управління Збройними Силами України складають для нас значний науковий інтерес [213, с. 191].

      Незважаючи на те, що категорія державного управління постійно перебуває у центрі уваги юридичної науки, проблеми державного управління Збройними Силами України залишаються майже нез’ясованими. А отже, перед тим, як установити особливості державного управління цим специфічним об’єктом необхідно визначитися з поняттям та ознаками й особливостями державного управління взагалі.

      З огляду на те, що як зазначає В. Цвєтков, в юридичній і політологічній літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній, ще не вироблено сталого й загальновизнаного поняття державного управління [276, с. 30], то варто проаналізувати основи концепту державного управління. У той же час, перш за все слід з’ясувати основні підходи сучасної науки (правової та не тільки) щодо розуміння управління як такого.

      У Словнику російської мови С. І. Ожегова під управлінням розуміється: 1. управляти. 2. Діяльність органів державної влади. Місцеве управління. Органи державного управління. 3. Сукупність приладів, за допомогою яких управляють ходом машини, механізму. 4. Великий підрозділ якої-небудь установи, велика адміністративна установа. Наприклад, Центральне статистичне управління. Під словом управляти, у свою чергу, розуміється: 1) направляти хід, рух чого-небудь, керувати діями кого-небудь. 2) Керувати, направляти діяльність кого-чого-небудь. Наприклад, управляти країною, економікою [189, с. 726].

      Радянський енциклопедичний словник під словом управління розуміє елемент, функцію організованих систем різноманітної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримання режиму діяльності, реалізацію їх програм та цілей. Соціальне управління – вплив на суспільство з метою його упорядкування, збереження якостей, специфіки, удосконалення та розвитку [290, с. 1400].

      У тлумачному словнику української мови слово управляти розуміється у таких значеннях: 1. Виконувати, завершувати якусь роботу, надавати кому-небудь належного вигляду, задовольняти його потреби, доводити до ладу. 2. Спрямовувати рух, діяльність, хід, роботу чого-небудь, керувати [292, с. 834].

      У загальному розумінні управління – це сфера людської діяльності, що виникла в результаті поділу праці, за допомогою якої людина впливає на соціально-політичні, техніко-економічні та соціально-культурні процеси для досягнення певної мети [199, с. 5].

      Ю. П. Битяк та В. В. Зуй зазначають, що управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної роботи людей щодо досягнення поставлених цілей у відповідних сферах та галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється особами-суб’єктами управління та може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечує узгодження та координацію спільної роботи з метою досягнення суспільно значущих цілей та вирішення поставлених задач. Різноманітність об’єктів управління дає можливість виділити три групи видів управлінської діяльності: соціальну, технічну і біологічну [24, с. 5]. Таким чином, управління являє собою складне явище, що знаходить свій прояв у різних сферах людського життя, таких як: технічна, біологічна, соціальна тощо. Останнім часом багато уваги приділяється економічному та інформаційному управлінню. Проте у юридичній літературі підкреслюється, що технічне та біологічне управління здійснюється в рамках соціального, оскільки всі види управління пов’язані з об’єднанням зусиль людей для досягнення відповідних цілей, але мають різну спрямованість [4, с. 5]. Це твердження повною мірою поширюється і на інші як згадані, так і не згадані нами форми управління.

      У такому контексті слід визнати, що й державне управління є різновидом соціального управління, яке обумовлено природою та призначенням держави здійснювати управління суспільством, забезпечувати його інтереси [285, с. 113].

      Б. О. Демідов, О. Ф. Величко та І. В. Волощук, перебуваючи під впливом кібернетики, стверджують, що управління являє собою функцію організаційної системи, що забезпечує збереження її структури та підтримання режиму цілеспрямованої діяльності, реалізацію програми цієї діяльності та досягнення поставленої мети. Процес управління пов'язаний з безперервним отриманням, збиранням, обробкою, перетворенням та передачею інформації. Для його здійснення необхідна спеціальна система управління, тобто його матеріально-технічна основа. Управління, що здійснюється державними органами, належить до державного управління [283, с. 260].

      Г. В. Атаманчук займає більш традиційну позицію. На його думку державне управління слід відмежовувати від менеджменту та самоврядування, спираючись на низку ознак. До їх числа належать: 1) наявність державної влади; 2) можливість здійснювати вплив на все суспільство; 3) системність. Після цього, автор резюмує, що під державним управлінням слід розуміти практичний, організуючий та регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей у цілях її впорядкування, збереження чи перетворення, який спирається на її владну силу» [19, с. 38].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16744.html " target="_blank">Ссылке