Поняття об’єкта зобов’язальних правовідносин

     

      У загальній теорії права поняття правовідношення є темою ретельно розробленою, але дотепер – спірною. Існує велика кількість точок зору, у тому числі на об’єкт правовідношення, а оскільки зобов’язання розглядається як вид правовідношення, то проблема об’єкта зобов’язальних правовідносин (та в цілому цивільних відносин) визнається однією з найбільш спірних у науці цивільного права.

      Вірно зазначав Ю. К. Толстой: «Проблема об’єкта правовідношення належить у теорії права до однієї з найбільш складних. Тут все піддається сумніву, починаючи від того, чи потрібна взагалі така категорія, як об’єкт правовідношення, й закінчуючи запитанням, що же слід розуміти під об’єктом правовідношення» [422, с. 48].

      Але дискусійним є не тільки питання поняття об’єкта цивільних правовідносин, але й питання стосовно співвідношення понять „об’єкт цивільних прав” і „об’єкт цивільних правовідносин”. Деякі вчені розрізняють ці поняття, наприклад Л. А. Чеговадзе [474, с. 212], Т. С. Ківалова [209, с. 173] й інші вчені [381, с. 63; 160, с. 43; 183, с. 18, 41, 82], хоч і з різною аргументацією. І тут принциповим стає питання: чи можливо існування об’єктів цивільних прав поза відносинами. Деякі вчені вважають можливим існування суб’єктивних прав без обов’язків та зазначають те, що абсолютне правовідношення – це не правовідношення. Абсолютне право встановлюється законом та існує поза правовідносинами.

      Погоджуємося з думкою Є. О. Харитонова, який роз¬ме¬жу¬ван¬ня зазначених по¬нять вважає дещо штучним. Ад¬же ко¬ли йдеть¬ся про бла¬га, що становлять ін¬те¬рес для суб’єк¬тів цивіль¬но¬го пра¬ва, то во¬ни є не тіль¬ки об’єк-том прав од¬ні¬єї осо¬би, але породжують та¬кож обов’яз¬ки ін¬ших осіб, без яких суб’єк¬тив¬не пра¬во не мо¬же бу¬ти реалі¬зо¬ва¬но. Але як¬що при¬пус¬ка¬ємо, що навколо яки¬хось матеріальних або нематеріаль¬них благ скла¬да¬єть¬ся сис¬те¬ма цивіль¬них прав і обов’яз¬ків, то маємо виз¬на¬ти, що ця сис¬те¬ма прав і обов’язків є ні¬чим ін¬шим, як цивіль¬ним правовід¬ношен¬ням. Та¬ким чи¬ном, він доходить висновку, що об’єк¬ти ци¬віль¬них прав і об’єк¬ти ци¬віль¬них право¬від-но¬син – понят¬тя то¬тож¬ні [442, с. 79]. Суб’єктивне право нерозривно пов’язано з юридичним обов’язком. Немає прав без обов’язків, як немає обов’язків без прав. А право й обов’язок, що кореспондує йому, і є правовідношення [332, с. 732]. Отже, об’єкт суб’єктивного права – це одночасно об’єкт юридичного обов’язку й об’єкт правовідношення.

      Повернемося до визначення поняття об’єкта права/правовідносин у теорії права та науці цивільного права, оскільки без визначення позиції з цього приводу не зможемо коректно обґрунтувати свою позицію щодо об’єкта зобов’язальних правовідносин. У теорії права та науці цивільного права також висловлювалися різні думки відносно як самого об’єкта суб’єктивного права, так і тих явищ, які можуть виступати в цій якості.

      З питання про поняття об’єкта правовідношення в юридичній науці превалюють дві точки зору. Згідно з першою з них, об’єктом правовідношення є те, з приводу чого встановлюються чи з приводу чого суб’єкти вступають у правовідносини [385, с. 68; 404, с. 191], або «те, на що спрямовані людські дії (або утримання від дій), що складають зміст цивільних обов'язків» [119, с. 127]. В. І. Синайський писав, що «предмет, відносно якого установлюються права й обов'язки осіб, і є об’єкт права» [385, с. 68]. С. А. Голунський вважав об’єктом права те, з приводу чого суб’єкти прав вступають у правовідношення й що складає зміст їхніх взаємних прав і обов’язків [93, с. 277].

      На думку одного з видатних дослідників у сфері теорії права й цивільного права Г. Ф. Шершеневича, об’єктом права називається все те, що може служити засобом здійснення інтересу [479, с. 94]. Згідно з іншою точкою зору, під об’єктом слід розуміти те, на що правовідношення спрямовано, чи «те, на що спрямовано суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб» [453, с. 10; 459, с. 80]. О. С. Іоффе визначав об’єкт правовідношення як те, на що правовідношення спрямовано й що здатно реагувати на дію правовідношення [190, с. 593].

      Д. Д. Гримм писав про подвійність значення терміна „об’єкт”, зумовлену тим, що об’єктами прав можуть вважатися не лише точно визначені об’єкти (предмети) тих чи інших конкретних юридичних відносин (наприклад, певна річ), але й абстрактні типи об’єктів (загальне поняття речей). При цьому підкреслювалося, що термін „об’єкт” служить не лише для позначення елементу конкретного відношення, але й для позначення того результату, на досягнення якого спрямовано дане конкретне правовідношення або який може бути досягнутий установленням відповідного абстрактного типу [145, с. 189].

      В. А. Тархов з цього приводу зазначає, що спір про те, «на що» або «з приводу чого», носить швидше граматичний характер, ніж юридичний. По суті правильно й те й інше [412, с. 111]. Можливо, тому деякі автори поєднують ці точки зору та вважають, що об’єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб’єкти вступають у правовідносини й на що спрямовані їхні суб’єктивні права та обов’язки з метою здійснення своїх законних права та інтересів [457, с. 143].

      Також зазначають, що об’єктом правовідносин є те, з приводу чого вини¬кає й здійснюється діяльність його суб’єктів, тобто предмет діяльності суб’єктів [125, с. 294-295]. Під об’єктом розуміють суспільні відносини, що підлягають регулюванню [422, с. 64]. Н. М. Коркунов визначав об’єкт права як силу, супротивну й підпорядковану управоможеному, спеціально зазначаючи, що сили людини лише у відомих межах можуть служити об’єктами прав, оскільки в іншому разі на об’єкт перетворилася б людина в цілому [223. с. 154]. Згідно з позицією В. М. Хвостова, об’єктом права називається той предмет, що безпосередньо підпорядкований пануванню особи, яка є носієм відповідного суб’єктивного права [446, с. 123].

      Тривають у юридичній літературі також дискусії про те, які предме¬ти і явища можуть виступати як об’єкт правовідносин. У теорії права за радянських часів викристалізувалися два напрями в теорії об’єкта правовідношення: моністична й плюралістична.

      Згідно з плюралістичною теорією (множинність об’єктів), об’єктами виступають різні матеріальні й нематеріальні блага, причому наводиться найрізніший їх набір. Плюралістичний напрям об’єктами права визнавав безліч різноманітних явищ, аж до людської особистості.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/18084.html " target="_blank">Ссылке