Поняття кримінально-правового регулювання
Викладення вище питань про об’єкт, предмет, рівні та метод кримінально-правового регулювання дає підстави перейти до визначення загального поняття кримінально-правового регулювання. Це поняття, з одного боку, має базуватися на визначених раніше категоріях і своєрідним чином підсумовувати їх, з другого ж — воно повинно стати однією з констант для подальшого дослідження всіх інших теоретичних та прикладних проблем такого регулювання. Лише за такої умови наука не перетвориться на демагогічні міркування, а матиме шанс сформулювати певні висновки і виробити практично значущі рекомендації. Правильно підкреслюється, що визначення понять у правових дослідженнях має відправне значення . Виходячи з цього, і дослідження проблем кримінально-правового регулювання має здійснюватися на базі попереднього узгодження самого поняття «кримінально-правове регулювання».
Очевидно, що назване поняття є видовим стосовно родового поняття «правове регулювання». У зв’язку з цим йому, як відомо, є властивими всі ті ознаки, що характерні для родового поняття, а також одна чи декілька додаткових ознак, що відрізняють його з-поміж інших явищ того ж роду (інших видів правового регулювання). Тому дослідження питання про поняття кримінально-правового регулювання має здійснюватися на тому теоретичному підґрунті, яке наразі сформоване в дослідженнях спеціалістів із загальної теорії права та окремих галузевих дисциплін стосовно розуміння поняття правового регулювання в цілому.
Найбільш широке розуміння поняття правового регулювання ще в 60-ті роки минулого століття сформулював С. С. Алексєєв, на думку якого це поняття є збірним і більш широким порівняно з поняттям права. У його розумінні «правове регулювання» охоплює собою і право, і правовідносини, і всі інші правові явища . Такий висновок С. С. Алексєєва підтримував В. М. Горшеньов .
Однак таке розуміння змісту поняття правового регулювання не знайшло підтримки в літературі. Переважна більшість інших українських і російських теоретиків права розуміють правове регулювання як певного роду вплив права на певний об’єкт чи предмет. При цьому залежно від того, як визначається характер і межі такого впливу, зміст поняття правового регулювання має різний обсяг.
Так, наприклад, А. В. Малько пише, що правове регулювання — це правове впорядкування, направлення чогось за допомогою права . У такому розумінні всякий вплив права на суспільні відносини визнається правовим регулюванням .
Натомість деякі інші автори обмежують зміст правового регулювання не всяким його впливом на суспільні відносини, а лише таким, який здійснюється за допомогою юридичних засобів. Так, наприклад, на думку А. В. Полякова, право дійсно чинить цілеспрямований вплив на поведінку людини, підкоряючи її певному зразку. Проте він застережує, що такий вплив може бути як текстуальним (інформаційно-ціннісний правовий вплив на суб’єктів правової комунікації), так і функціональним (орієнтація поведінки суб’єктів правової комунікації на її нормативні умови). Правове ж регулювання має місце лише там, де право досягає комунікативно-правової мети, а правовий вплив завжди передує правовому регулюванню, оскільки інформаційно-ціннісний правовий вплив є необхідною умовою для виникнення правової комунікації .
У цілому подібним є розуміння змісту правового регулювання і у В. І. Гоймана, який пише, що правове регулювання є частиною (аспектом) дії права, що характеризує тільки спеціально-юридичний (а не інформативний чи ціннісно-мотиваційний) вплив права на поведінку і діяльність його адресатів, але безпосередньо з нею не пов’язаний. Він включає до змісту правового регулювання специфічну діяльність нормотворчих органів держави, пов’язану з виробленням юридичних установлень та визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості (вибір типу, методу, способів регламентації, визначення співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регламентації тощо), а також діяльність безпосередніх учасників суспільних відносин, спрямовану на пошук та залучення засобів юридичного регулювання для узгодження своєї поведінки з правом (його принципами, нормами, цілями, призначенням) .
У подальшому і сам С. С. Алексєєв уточнив свою позицію, визначивши правове регулювання як «здійснюваний за допомогою системи юридичних засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів тощо) результативний нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб» .
Отже, на сьогоднішній момент можна стверджувати, що в сучасній літературі із загальної теорії права сформовано два основних підходи до розуміння правового регулювання: широкий і вузький. У широкому розумінні до нього включаються всі види впливу права на суспільні відносини, у вузькому — лише такий вплив, який здійснюється через юридичні засоби. У цьому зв’язку уявляється за необхідне проведення подальших наукових досліджень задля уточнення поняття правового регулювання взагалі й кримінально-правового зокрема.
Переходячи до питань про поняття власне кримінально-правового регулювання, слід перш за все відзначити, що вони є малодослідженими (у порівнянні, скажімо, з питаннями цивільно-правового чи адміністративно-правового регулювання), що, на наш погляд, передусім обумовлено тим, що криміналісти і саму проблему наявності у кримінального права регуляторних властивостей вирішують неоднозначно. Так, наприклад, радянські криміналісти ще до 60-х років ХХ століття стверджували, що норми даної галузі права позбавлені регулятивних властивостей і лише охороняють ті суспільні відносини, які регулюються іншими галузями права . У сучасній російській літературі думку про нездатність кримінального права регулювати висловлює, як зазначалося раніше, хіба що Б. Т. Разгільдієв, який пише, що «до завдання кримінального права не входить регулювання суспільних відносин» і що воно взагалі «не може регулювати суспільні відносини» .
Українські криміналісти, не заперечуючи наявності у кримінального права регуляторної функції, разом із тим часто обмежують її. Так, наприклад, М. І. Бажанов писав, що «основна функція кримінального права — це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права». Регулятивну ж функцію кримінального права він убачав принаймні у тому, що воно: встановлює заборони вчиняти злочини, тим самим вимагаючи правомірної поведінки; опосередковано регулює охоронювані суспільні відносини та прямо регулює суспільні відносини лише в деяких своїх нормах (наприклад, нормах про необхідну оборону, звільнення від кримінальної відповідальності, погашення і зняття судимості) .
У трудах же тих криміналістів, які визнають наявність регуляторної функції за всіма нормами кримінального права, кримінально-правове регулювання визначається як «самостійний елемент системи правового регулювання суспільних відносин, який дозволяє упорядкувати діяльність людей і здійснюється за допомогою кримінально-правової норми та кримінально-правового відношення» .
При дослідженні поняття кримінально-правового регулювання ми виходимо з того, що правове регулювання є головним призначенням як всієї системи права в цілому, так і окремих її галузей. Усі ж інші соціальні значення права (як-от: захист, збереження, розвиток предмета правового регулювання тощо) є похідними, оскільки досягаються тільки через правове регулювання. Виходячи з цього, ми вважаємо, що кримінальне право, як і всяка інша галузь права, володіє регуляторною властивістю, інакше кажучи, виконує функцію правового регулювання. Ця функція є іманентно властивою йому, оскільки, не регулюючи, кримінальне право не буде правом. Питання постає лише в тому, що ж таке кримінально-правове регулювання, що і як регулює кримінальне право?
Залишаючи відповіді на два останніх запитання для подальшого дослідження в наступних розділах дисертації, зараз же відзначимо, що, виходячи з лексичного розуміння терміна «регулювати» як: «1. Упорядковувати, налагоджувати. 2. Направляти розвиток, рух чого-небудь з метою привести до порядку, в систему. 3. Приводити механізми і частини їх до такого стану, за якого вони можуть правильно, нормально функціонувати» , правове регулювання, дійсно, у першому наближенні слід розуміти як впорядкування, направлення суспільних відносин за допомогою права. Проте таке розуміння правового регулювання є занадто широким і потребує деякого певного уточнення.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке
