Застосування традиційних диспозицій (санкцій) норм кримінального права
У понятті «застосування диспозиції норми кримінального права» ключовими є два терміни: «застосування [норми права]» і «диспозиція норми кримінального права». Зрозуміло, що зміст першого поняття має пряму логічну залежність від того, який зміст вкладається в два наступні. При цьому відомо, що якщо відносно поняття «застосування норм права» дискусії точаться лише щодо окремих аспектів, то питання структурованості норм кримінального права, особливо останнім часом, є вельми дискусійними. І хоча питання розуміння санкцій норм кримінального права є, очевидно, найменш дискусійним у літературі, проте розуміння співвідношення санкції з іншими структурними елементами кримінально-правової норми, а також санкції норми кримінального права із санкцією статті кримінального закону і досі не є однозначним. А це, у свою чергу, створює підґрунтя і для суперечностей та прогалин у висновках щодо застосування санкцій норм кримінального права. Не вдаючись наразі до полеміки щодо їх визначення, візьмемо за основу ті розуміння понять «застосування норм кримінального права» та «санкція норми кримінального права», які викладені нами вище. Інакше кажучи, вирішення теоретичних питань застосування санкцій норм кримінального права є похідним від розуміння структурованості такої норми, зокрема, від змісту і значення її санкції, а також від загального поняття застосування норм кримінального права.
Як вже зазначалося в пункту 2.3.3. цього дослідженя, ми виділяємо два структурних елементи кримінально-правової норми – гіпотезу і диспозицію. В свою чергу диспозиції норм кримінального права поділяються на два види: традиційну диспозицію, яка передбачає повноваження держави покласти кримінальну відповідальність на особу, яка вчинила злочин, та альтернативну диспозицію, яка передбачає повноваження держави повністю або частково звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин. Таким чином, традиційна диспозиція – це і є санкція в тому розумінні, яке зазвичай вкладається в неї дослідниками.
Отже, якщо під санкцією (традиційною диспозицією) норми кримінального права розуміти такий елемент її структури, в якому визначається правило поведінки держави, що полягає в покладенні кримінальної відповідальності на особу, яка вчинила злочин, а застосуванням норм кримінального права вважати імперативну владну діяльність тієї ж таки держави (в особі суду) з визнання конкретного скоєного особою діяння злочином та встановлення його кримінально-правових наслідків, то цілком слушним буде висновок про те, що застосування традиційної диспозиції норми кримінального права — це стадія застосування норми кримінального права, яка полягає у покладенні на особу, яка вчинила злочин, кримінальної відповідальності.
Виходячи з такого розуміння, яке, зазначимо, є попереднім і не може вважатися остаточним, про що буде сказано нижче, звернемося до дослідження окремих теоретичних питань застосування традиційних диспозицій норм кримінального права.
Варто відзначити, що не тільки дослідження таких диспозицій як структурного елемента норми кримінального права, а питання їх застосування отримало досить значну увагу в літературі з кримінального права. Оскільки основним змістом традиційної диспозиції є покарання, то й вивчалися питання застосування таких диспозицій (які традиційно називаються санкціями) норм кримінального права, головним чином, у рамках вчення про призначення покарання (М. І. Бажанов, С. А. Велієв, А. А. Мамедов, М. М. Становський, М. Д. Шаргородський та ін.). З іншого боку, позаяк санкція (традиційна диспозиція) норми кримінального права, хоч і відмінна від санкції статті кримінального закону, проте має з нею багато спільного, вивчення проблем застосування традиційних диспозицій (санкцій) норм кримінального права здійснювалося і в рамках наукових досліджень з Особливої частини кримінального права, а саме — у рамках досліджень караності окремих видів злочинів. Разом із тим обидва підходи, на наш погляд, не можуть бути визнані ефективними щодо дослідження теоретичних проблем застосування традиційних диспозицій (санкцій) норм кримінального права в рамках вчення про кримінально-правове регулювання суспільних відносин, оскільки володіють деякою неповнотою і внутрішніми суперечностями. Зокрема, перший — залишає поза увагою ту частину застосування традиційної диспозиції (санкції) норми кримінального права, яка полягає в застосуванні інших заходів кримінальної відповідальності, окрім покарання. Другий, маючи названий вище недолік, крім того призводить також до змішування понять «норма права» та «стаття закону», що є особливо неприпустимим.
З огляду на це ми ставимо собі за мету розгляд окремих теоретичних питань застосування традиційних диспозицій (санкцій) норм кримінального права шляхом дослідження цього процесу з позицій вчення про кримінально-правове регулювання суспільних відносин. У такому розумінні питання застосування традиційних диспозицій (санкцій) норм кримінального права в науці кримінального права ще не досліджувалися.
Принципово правильним уявляється розуміння поняття «застосування санкції кримінально-правової норми» Є. В. Благовим, на думку якого ним «слід вважати прийняття та закріплення рішення про такі, що містяться в ній (санкції. — О. Н.), юридичні обов’язки та суб’єктивні права, втілені в певному заході кримінально-правового характеру» . Питання постає лише в тому, про які заходи кримінально-правового характеру, а отже — і про які юридичні обов’язки та суб’єктивні права йдеться. Інакше кажучи, яким є зміст, що вкладається до самого поняття «санкція», бо саме він (цей зміст) і буде реалізовуватися під час застосування. Сам Є. В. Благов до змісту санкції норми кримінального права, а отже, і до кола тих прав та обов’язків, які можуть бути породжені застосуванням такої санкції, включає: покарання, звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, а також так звані «фактори, що дозволяють конкретизувати, змінити чи припинити права та обов’язки, які виникли». До останніх він відносить характер та ступінь суспільної небезпечності злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом’якшують покарання, а також інші фактори . І слід зазначити, що в таких своїх висновках цей автор не є одиноким.
Так, звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання вважають результатом застосування санкцій норм кримінального права Ю. В. Голік , І. Е. Звечаровський , І. О. Никифорчин , Р. А. Сабітов та деякі інші автори. При цьому інколи здійснюється посилання на семантичне розуміння слова «санкція», одним із значень якого є «схвалення»: «санкціонувати» означає «дозволяти», «схвалювати» . У зв’язку з подібним розумінням В. М. Кудрявцев навіть стверджував про існування так званих «заохочувальних санкцій», які мають місце там, де «заходи заохочення прямо передбачені у правових нормах як фактичний і юридичний наслідок правомірного вчинку». У такому випадку, як писав автор, «можна констатувати використання заохочувальних санкцій для стимулювання цього вчинку», хоча й зазначав, що при цьому «термін санкція використовується тут за відсутністю кращого» . Що ж до застосування в санкції таких «факторів, які дозволяють конкретизувати, змінити чи припинити права та обов’язки, які виникли», а саме характеру та ступеня суспільної небезпечності злочину, особи винного, обставин, що обтяжують та пом’якшують покарання, то про них, за свідченням Є. В. Благова, раніше писали також Є. В. Болдирєв та В. М. Галкін .
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16746.html " target="_blank">Ссылке
