Кримінологічні дослідження злочинності як соціального явища: історія і сучасність

     

      Проблема вчинення злочинів виникла в перших суспільствах, які набули форми держави. Тоді ж були здійснені перші спроби визначити сутність злочинної поведінки. Цій проблемі приділяли увагу філософи та володарі античності, теологи середньовіччя та вчені-мислителі Нового часу, соціалісти-утопісти та фундатори класичної школи кримінального права. Ними були сформульовані важливі положення щодо сутності злочину, його причин, форм та методів боротьби зі злочинами та запобігання їм. Але ці положення базувалися на власних спостереженнях авторів та вивченні ними відомостей, опублікованих іншими авторами. Тобто це знання мало, якщо можна так сказати, доемпіричний, умоглядний характер і, відповідно, його пізнавальні можливості були обмежені.

      Якісно новий етап дослідження злочинної поведінки розпочався у XVIII-XIX століттях як результат формування та розвитку значних за розміром та кількістю населення національних держав сучасного типу. У цих державах вчинювалась значна кількість злочинів, що потребувало створення системи контролю та протидії їм. Внаслідок цього виникли і поступово набули сучасного вигляду правоохоронні органи, почав здійснюватись систематичний облік вчинених злочинів, результатів їх судового розгляду і формуватися відповідна статистична звітність. По мірі накопичення даних почали створюватися статистичні збірники і на їх основі здійснюватися перші дослідження злочинності, які можна було назвати кримінологічними . Слід підкреслити, що тривалий час предметом цих аналізів була судова статистика, тобто відомості про злочинців, що були засуджені протягом певного періоду. Це треба мати на увазі при оцінці зазначених даних. Матеріали кримінальної статистики про виявлені поліцією злочини вперше були оприлюднені у Великобританії у 1857 р. [2, с. 112–113].

      Судову кримінальну статистику почали вести вже окремі німецькі князівства на початку XIX століття. Першою в Європі упорядкувала судову статистику злочинності в масштабах країни Франція (1827 р.). У США перший збірник судової статистики побачив світ у штаті Нью-Йорк у 1829 р., а у Швеції — у 1832 р. Трохи пізніше система державної судової статистики злочинності була запроваджена у всіх країнах Європи та світу [2, с. 113].

      З появою судової статистики злочинності з’явилися перші наукові праці, в яких здійснювався аналіз цих даних. Цьому сприяла та обставина, що прикладний статистичний метод виник дещо раніше і вже активно застосовувався, зокрема представниками школи «політичної арифметики» у політекономії. Отже кримінологи мали можливість активно використовувати його здобутки. Серед найбільш вагомих робіт такого роду зазвичай вказують на перший кримінально-статистичний щорічник, підготовлений міністром юстиції Франції А. Гері у 1827 р. Пізніше вийшли друком такі його роботи, як «Порівняльна статистика освіти та чисельності злочинів у різних округах», «Нариси моральної статистики Франції» (1833), «Моральна статистика Франції і Англії» (1864). А. Гері встановив повторюваність з року в рік кількісних характеристик злочинності, відносну стабільність розподілу засуджених за статтю, віком, порою року, визначив найбільш кримінально активну вікову групу засуджених осіб (25–35 років). На основі статистичних даних по 85 департаментах Франції він намагався встановити зв’язок між злочинністю та рівнем бідності, освіти населення і дійшов висновку, що рівень злочинності в регіоні залежить не від цих чинників, а від ступеня його промислового розвитку. А. Гері при порівнянні даних по різних департаментах країни використовував такий показник як кількість засуджених у розрахунку на населення департаменту (коефіцієнт судимості) [3, с. 34–35].

      Найбільш відомі дослідження такого роду належать видатному бельгійському вченому-математику А. Кетле. У свої роботах «Про схильність до злочину у різному віці», «Соціальна фізика або Досвід дослідження про розвиток людських здібностей» (1835), «Соціальна система та закони, що нею управляють» (1846) та інших він проаналізував багаторічні статистичні дані про стан злочинності у Франції, Бельгії, Люксембурзі та Голландії і встановив на цій основі ряд важливих закономірностей. А. Кетле довів постійність та щорічну повторюваність кількості вчинюваних злочинів, сталість структурного розподілу злочинів за різними ознаками, проаналізував та пояснив різницю в територіальній розповсюдженості злочинності, феномен латентної злочинності. Крім того, він намагався визначити вплив на злочинність статі, віку, професії, виховання, пори року тощо. Ним було сформульовано ряд положень щодо множинності факторів злочинності, обґрунтовано ідею схильності людини до вчинення злочинів [4; 5].

      В ті ж роки ряд авторів оприлюднили значну кількість аналогічних досліджень, менш відомих, але досить цікавих і змістовних. В Росії К.Ф. Герман у 1823–1824 рр. виступав з доповідями щодо чисельності самогубств та вбивств в Росії у 1819–1820-ті рр. У Бельгії Е. Дюкпет’ю оприлюднив роботи «Про справедливе піклування і особливо про вплив бідності та достатку, неосвіченості та освіти на число злочинів» (1827) та «Бідність у двох Фландріях» (1850), в яких намагався визначити вплив на стан злочинності таких соціальних явищ, як бідність, неосвіченість, жебрацтво. В своїх роботах він також, як і А. Гері, використовував для порівняння даних по різних регіонах коефіцієнт судимості [6, с. 10]. Згодом традиція здійснення таких досліджень була продовжена і розвинута багатьма авторами — А. Етінгеном, Г. фон Майром, Л. Фульдом, О. Лакасанем та іншими [7, с. 368–379].

      Перші кримінологічні дослідження статистичних даних щодо засуджених злочинців мали величезне методологічне значення і дозволили сформувати якісно нове розуміння вчинення злочинів. Воно зводиться до наступних положень:

      випадки вчинення злочинів є масовими, а їх кількість повторюється з року в рік на певній території приблизно в однаковій кількості;

      розподіл засуджених злочинців за видом посягання, статтю, віком, соціальним станом та іншими ознаками є більш-менш стабільним;

      злочини вчиняються у всіх країнах і всіх регіонах кожної країни. Між країнами та регіонами однієї країни існують схожі та відмінні параметри вчинених злочинів.

      Наслідком цих узагальнень було формування уявлення про вчинення злочинів як про соціальне явище, що має певні закономірності, які можна вивчати. Було також вироблено поняття злочинності як сукупності злочинів, вчинених за певний період часу на певній території, зміни якої в часі і просторі можна дослідити.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16748.html " target="_blank">Ссылке