Основні напрями запобігання злочинності в Україні у перехідний період

     

      Як було показано в попередніх розділах, в Україні за роки незалежності відбулися докорінні зміни економічного та соціального устрою, що обумовило суттєві зміни кількісних та якісних характеристик злочинності, формування в країні злочинності, характерної для суспільства з ринковою економікою та демократичним політико-правовим режимом. Причому в даний час ці процеси не завершились, і країна продовжує перебувати у перехідному періоді.

      Зазначені зміни обумовлюють необхідність перегляду підходів до запобігання злочинності, які використовувалися за часів соціалізму, визначити нові, адекватні сучасним умовам напрями цієї діяльності в країні. Ця необхідність усвідомлюється багатьма кримінологами. В останні роки було опубліковано ряд робіт, присвячених цій проблемі [64, с. 318–364; 473, с. 274–347; 474, с. 473–526; 475–483]. Ґрунтуючись на цих розробках, встановлених в процесі дослідження тенденціях змін стану, структури та динаміки злочинності, а також закономірностях розвитку соціально-економічної ситуації в країні можна сформулювати наступні методологічні положення щодо розроблення нової концепції запобігання злочинності в країні:

      неухильне дотримання в процесі запобігання злочинам чинного законодавства, перш за все конституційних положень щодо прав та свобод людини та громадянина (ст.ст. 21–68) [484]. Це положення може здатися тривіальним, але ми наголошуємо на ньому, оскільки на практиці його часто не дотримуються. Це проявляється, зокрема, в неузгодженості приписів щодо здійснення запобіжної діяльності певними її суб'єктами, які закріплені в нормативно-правових актах, та заходів запобігання злочинам, які містяться в численних планах та програмах профілактики злочинності;

      розроблення заходів запобігання злочинності на основі результатів кримінологічного аналізу її стану, структури та динаміки за тривалий період часу. З необхідністю такого підходу погоджуються і вчені, і практичні працівники, які здійснюють запобіжну діяльність, але такий аналіз не здійснювався ні при підготовці загальнодержавних та регіональних програм та планів профілактики злочинності в Україні, ні при підготовці проектів нормативно-правових актів, які передбачають здійснення відповідних запобіжних заходів. В.В. Голіна вважає, що такий аналіз як частина Загальнодержавної програми запобігання злочинності в Україні мав би включати не кримінологічну характеристику злочинності як статистичної сукупності, а «прогнозовані тенденції злочинності як соціального явища», оцінку «криміногенного потенціалу суспільства в цілому, певних верств або груп населення» [485, с. 28]. На нашу думку, наявність в такому кримінологічному аналізі кримінологічної характеристики злочинності як статистичної сукупності не заважає включити до нього ще й оцінку криміногенного потенціалу суспільства в цілому, певних верств або груп населення. Проблема в тім, що нам не відомі ні вітчизняні, ні зарубіжні кримінологічні дослідження, в результаті яких були б отримані такі дані;

      відповідність напрямів, форм та конкретних заходів запобігання злочинності соціально-економічному та соціально-психологічному стану суспільства, готовність суспільства в цілому, окремих верств населення, в тому числі працівників державних органів, які мають здійснювати запобіжну діяльність, до реалізації зазначених напрямів та форм запобігання злочинності. Йдеться про те, що сучасне українське суспільство призвичаїлось жити в умовах демократичного ліберального політико-правого режиму, більш високого, ніж за радянських часів, рівня свободи та толерантності до різних видів поведінки. Внаслідок цього значна частина суспільства негативно ставиться до запобіжних заходів, пов'язаних зі здійсненням адміністративного контролю, примусу. Суттєво змінилося ставлення громадян до громадської діяльності, зокрема до участі у громадських формуваннях, які здійснюють діяльність щодо запобігання злочинності. У жорстких ринкових умовах більшість громадян не схильні до такої діяльності, а важелі переконання або м'якого примусу попередніх років зараз вже не діють;

      переважання у запобіжній діяльності заходів непримусового характеру, пов'язаних з переконанням, інформуванням, вихованням, та стимулюванням правомірної поведінки, тобто створенням сприятливих умов для формування соціальної культури людини [479, с. 37], та обмеженням можливостей для поведінки злочинної. Це положення прямо випливає з попереднього. Мова не йде про повну відмову від запобіжних заходів примусового характеру, а про здійснення тільки тих з них, які прямо передбачені законом.

      Важливе значення для здійснення ефективного запобігання злочинності у перехідний період має питання щодо його правового регулювання. В цій царині одним з головних стало питання про обрання концептуального підходу до побудови нормативно-правової бази запобіжної діяльності. Перший з такий підходів передбачає розроблення базового Закону України «Про профілактику правопорушень». Ініціатор розроблення такого законопроекту, керівник першої робочої групи з його підготовки А.П. Закалюк в одній з останніх робіт обґрунтовував ідею розроблення оновленого проекту Закону України «Про основи запобігання злочинам та іншим кримінальним правопорушенням» на основі «Концепції запобігання злочинам у державі з ринковою економікою та ліберально-демократичним політичним режимом», яка за його задумом мала бути підготовлена з урахуванням особливостей становлення цього режиму в Україні [476, с. 13].

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16748.html " target="_blank">Ссылке