Економічна сутність прямого оподаткування

     

      Важливою складовою податкової системи держави є прямі податки, які виступають інструментом впливу на формування структури попиту, стимулювання розвитку виробництва, перерозподіл капіталу між галузями економіки, регулювання обсягів виробництва стратегічно важливої продукції та інвестиційний клімат. Реалізація регулюючої функції в податковій системі здійснюється через пряме оподаткування, тому цілком логічним є розкриття економічної суті прямих податків та визначення принципів їх побудови.

      Основним законом, що регламентував податкову діяльність в період 1991–2010 рр. був закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р. № 1251–ХІІ. Згідно з положеннями закону «під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування» [157, ст. 2]. Таким чином на законодавчому рівні не було встановлено критеріїв розмежування на податки, збори, податкові платежі, не визначені ознаки цих категорій, їх характеристики, а віднесення надходжень до певних категорій, тільки зважаючи на назву платежу, науково не обґрунтовано, оскільки законодавчо встановлена назва не завжди відповідає сутності платежу. Наприклад, акцизний збір за своєю сутністю є типовим непрямим податком (акцизним податком), а податок з власників транспортних засобів за своєю природою – збором; збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення є відрахуванням, а збір на обов’язкове державне пенсійне страхування за сутністю – страховим внеском, податок на промисел – платою, плата за землю – прямим податком.

      Необхідність розв’язання питань щодо розділення всієї сукупності податкових платежів на певні категорії за встановленими ознаками та ви-знaчення місця прямих податків в системі оподаткування неодноразово підкреслювалась у працях П. Бечко, О. Данілова, Н. Дєєвої, М. Кучерявенка, В. Опаріна, І. Педь, О. Тимошенко, Л. Тулуша, Д. Серебрянського, В. Федосова та інших вітчизняних науковців. У своїх дослідженнях вчені обґрунтовують сукупність критеріїв, за якими необхідно здійснювати групування загальної сукупності обов’язкових платежів та їх розділення на види – податки та податкові платежі.

      Більшість науковців виділяють дві групи обов’язкових платежів: податки та платежі податкової природи, однак в основу поділу закладають різні критерії: О. Данілов, Д. Серебрянський – роль у формуванні бюджетів, ціль встановлення, обставини, характер обов’язків, адресність, періодичність, платність; Н. Прокопенко – мету призначення, обов’язковість погашення, теоретико-методологічне обґрунтування, порядок затвердження; Л. Тулуш – рівень еквівалентності відносин, напрямок сплати, цільове призначення, фонд, за рахунок якого здійснюється сплата [31, с. 271; 162, с. 24; 193, с. 244].

      Окремі науковці (В. Федосов, О. Тимошенко) пропонують виділити п’ять видів обов’язкових платежів – податок, збір, плата, відрахування, внесок, закладаючи в основу поділу сукупність ознак: еквівалентність, цільове використання, безумовність характеру, напрямок спрямування, періодичність [73, с. 141; 200, с. 44].

      Інша група дослідників (П. Бечко, Н. Редіна, Н. Дєєва) розділяють всі податкові платежі, виходячи з відповідей на питання: «за що?» – плати (платежі), «на що?» – відрахування, «для чого?» – податки [10, с. 68; 40, с. 44].

      Найбільш повно, на нашу думку, уточнено критерії розподілу обов’язкових платежів у роботах М. Кучерявенка. Науковець виділяє такі ознаки, притаманні податкам: закріплення актом органу державної влади, обов’язковий, безумовний, нецільовий і безповоротний характер,

     індивідуальна безоплатність, сплата у грошовій формі, надходження до бюджету відповідного рівня [66, с. 119–123]. Також автор зазначає, що податки, збори й податкові платежі мають багато спільних рис, оскільки всі поєднані загальною метою – платежі на користь держави, але мають і відмінності. Збори та податкові платежі відрізняються від податків за значенням (часткою надходжень до бюджету), мeтою (задоволeння потреб або витрат устанoв), обставинaми (за надання послуг), характером обов’язку (певна добровільність), періодичністю (одноразова сплата), відплатністю [66, с. 127–128].

      Узагальнюючи позиції науковців щодо розмежування обов’язкових платежів на групи, зауважимо, що всі автори виділяють податки в окрему категорію, але характеризують їх за різними ознаками. Стосовно платежів податкової природи зазначимо наявність розбіжностей у класифікаціях. У ПКУ частково враховані пропозиції відомих вчених щодо уточнення назви окремих податків та зборів, наведені дефініції «податок» та «збір ( плата, внесок)», в результаті чого до рис, що характеризують податок, віднесено обов’язковість, безумовність та надходження до відповідного бюджету [124]. Проте відокремлення суто податків від платежів податкової природи на законодавчому рівні не здійснено (п. 6.1 і 6.2, ПКУ).

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/17072.html " target="_blank">Ссылке