Шляхи вдосконалення механізму оподаткування доходів сільських домогосподарств від реалізації сільськогосподарської продукції

     

      Господарства населення є рівноправною формою, що здійснює господарську діяльність в АПК України. За даними Державної служби статистики майже половину ВПСГ виробляють господарства населення, а з окремих видів продукції – понад 90%. Частка доходів від реалізації сільськогосподарської продукції, як свідчать результати проведеного аналізу, у структурі доходів сільських домогосподарств становить майже 20% (див. табл. 2.12). Проте механізм їх оподаткування і досі залишається невідпрацьованим, що призводить до недоотримання місцевими бюджетами податкових надходжень, які могли б спрямовуватись на підтримку селянських господарств, покращення соціальної інфраструктури сільських територій, виплату дотацій, субсидій, матеріальної допомоги. Як зазначає М. І. Рудая, розв’язання фінансових проблем місцевого самоврядування знаходиться у площині вдосконалення механізму справляння податку з доходів фізичних осіб [168, с. 123].

      На державному рівні неодноразово піднімалось питання залучення членів ОСГ до оподаткування доходів [143]. В результаті був розроблений законопроект «Про єдиний податок для членів особистого селянського господарства» [144]. Проте подальшого розвитку означений законопроект не отримав внаслідок невідпрацьованості податкового механізму. Наприклад, включення соціальних внесків до складу єдиного податку унеможливлює персоніфікацію розмірів пенсійного внеску окремої особи, що в подальшому ускладнює розрахунок суми пенсійних виплат; визначення бази оподаткування на основі встановлення твердої суми (від 500–1500 грн/рік) нівелює залежність обсягів доходу від основних чинників, що на нього впливають – площі сільгоспугідь у користуванні, кількості членів ОСГ, напряму спеціалізації тощо.

      Запропонований податок за своєю економічною природою є прибутковим, оскільки об’єктом оподаткування визначено доходи членів ОСГ. Земельний податок не включений до складу комплексного податку, в результаті чого він є замінником ПДФО, а не єдиним податком, що не сприятиме спрощенню взаємовідносин членів ОСГ з податковими органами. Тому вважаємо, що ніяких позитивних наслідків, окрім визначення статусу члена ОСГ як платника податку, не варто очікувати від запровадження означеного законопроекту.

      Окремі вчені дотримуються позиції, що селян-товаровиробників, які приєднали земельні частки (паї) до присадибних ділянок і господарюють без створення юридичної особи, господарська діяльність яких націлена на одержання прибутку, потрібно відносити до підприємців, що обумовлює їх оподаткування в межах єдиного податку [78].

      Інша група дослідників пропонує залучити до оподаткування ОСГ, площі яких перевищують 2 га, шляхом запровадження податку за ведення індивідуального селянського господарства, розмір якого дорівнює розміру земельного податку, тобто ОСГ повинні сплачувати земельний податок у подвійному обсязі [106, с. 233].

      В цілому погоджуючись з необхідністю залучення до системи прибуткового оподаткування ОСГ товарного спрямування вважаємо, що механізм оподаткування доходів сільського населення від реалізації сільськогосподарської продукції повинен враховувати особливості ведення сільськогосподарської діяльності саме цією категорією виробників, ефективність якої визначають такі чинники: низький рівень матеріально-технічного забезпечення; висока ризикованість діяльності; низький рівень зайнятості та доходів сільського населення; структура посівних площ та основних видів продукції, що виробляються; відсутність державної підтримки та соціального захисту і т. д. Тому механізм оподаткування доходів від реалізації сільськогосподарської продукції повинен враховувати специфіку їх отримання, що обумовлює необхідність науково обгрунтованого підходу до визначення суб’єкта оподаткування, об’єкта та бази оподаткування, податкових ставок та податкового періоду.

      За результатами проведеного у другому розділі дослідження форм господарювання фізичних осіб у сільському господарстві виділено дві основні: фізичні особи-підприємці та члени сільських домогосподарств.

      Для фізичних осіб-підприємців чинним податковим законодавством передбачено оподаткування доходів шляхом застосування спрощеної системи прямого оподаткування – сплати єдиного податку.

      З набранням чинності Закону № 4014 від 04.11.2011 р. збільшилась кількість обмежень як для застосування спрощеної системи оподаткування, так і при виборі групи платників податків. Такі обмеження поділяють на загальні, встановлені п. 291.5 ст. 291 ПКУ, та спеціальні (для конкретної групи платників єдиного податку) [116, с. 22]. Обмеження встановлено як для окремих видів діяльності, так і для суб’єктів, які займаються конкретним видом діяльності. Зокрема, не можуть бути платниками ЄП фізичні особи-підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 га, житлові приміщення, загальна площа яких перевищує 100 м2, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 м2 [124, п. 291.5.3]. Відповідно, доходи від здачі в оренду земельних ділянок повинні бути виключені з доходів від підприємницької діяльності й оподатковуватись в межах ПДФО.

      Одним з головних питань при переході на сплату ЄП є визначення групи платника податку. У ПКУ встановлено загальні критерії віднесення до кожної з груп, яких для фізичних осіб існує чотири. Проте і тут для сільгоспвиробників є певні особливості. Так, до побутових послуг населенню, які надаються першою та другою групами платників єдиного податку, відносять послуги, пов’язані з сільським господарством (п. 291.7 (38) ПКУ). Розрахунок за надані послуги повинен здійснюватись виключно в грошовій формі. На практиці означені норми податкового законодавства складно реалізувати, оскільки у сільському господарстві наявні тенденції розрахунків у натуральній формі, тож доведеться сплачувати єдиний податок за ставкою 15%. Також для сільськогосподарських товаровиробників (фізичних осіб)-платників ЄП фактично виключається можливість віднесення до першої групи внаслідок обмеження використання праці найманих осіб та каналів реалізації сільськогосподарської продукції (для першої групи передбачено здійснення виключно роздрібного продажу товарів на ринках). Відповідно залишається можливість вибору другої, третьої або п’ятої груп платників ЄП. Зважаючи, що для кожної з цих груп передбачено різні механізми оподаткування (див. табл. 1.4.), більшість підприємців зацікавлені у виборі другої або третьої груп платників ЄП. Граничними критеріями для платників другої групи є обсяг доходу – не більше 1 млн грн та кількість найманих осіб – не більше 10 осіб, для третьої групи обсяг доходу – не більше 3 млн грн та кількість найманих осіб – не більше 20 осіб. Розмір єдиного податку для платників другої групи визначається ставками встановленими, селищними та міськими радами у межах 2–20 % розміру мінімальної заробітної плати. Для платників третьої групи сума ЄП становить 3% (5%) доходу.

      Водночас сільськогосподарські товаровиробники, з урахуванням се-зонності виробництва, мають можливість зменшити рівень податкового навантаження шляхом сплати єдиного податку тільки за ті квартали, в яких отримують доходи від реалізації сільськогосподарської продукції. Ще однією формою господарювання у сільському господарстві є фізичні особи – члени сільських домогосподарств (у тому числі ОСГ).

      Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо врегулювання окремих питань оподаткування» встановлено, що у разі перевищення розміру земельних ділянок, наданих для ведення особистого селянського господарства та/або земельних часток (паїв) понад 2 га, якщо вони використовуються власником, доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою, підлягають оподаткуванню на загальних підставах [134].

      Відповідно, побудова механізму оподаткування доходів не стимулює сільське населення самостійно обробляти земельні ділянки, оскільки при приєднанні паїв до площ, наданих для ведення ОСГ, для більшості господарств сукупний розмір ділянок перевищуватиме 2 га і, відповідно до норм ПКУ, вони повинні будуть сплачувати ПДФО з доходів від продажу сільськогосподарської продукції.

      Наслідками реалізації чинного механізму ПДФО можуть стати:

      - тінізація доходів, тобто фізичні особи, які здійснюють виробництво сільгосппродукції на площах понад 2 га, не реалізовуватимуть продукцію юридичним особам, оскільки факт їх отримання та розмір можна ідентифікувати (він зазначається у формі 1 ДФ з ознакою доходу 148 – доходи від продажу сільськогосподарської продукції); продаж продукції відбуватиметься за іншими каналами, зокрема на ринку, перекупникам сільгосппродукції і в цьому випадку визначити обсяг доходу, а відповідно й базу оподаткування неможливо;

      - частина власників паїв нададуть перевагу отриманню доходів від здачі земельних ділянок в оренду, що, безумовно, негативним чином вплине на рівень доходів та зайнятості сільського населення, а також зменшить обсяг податкових надходжень від сплати земельного податку (у разі якщо орендарем виступатиме платник ФСП);

      - різке падіння обсягів виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції, зокрема картоплі, овочів, м’яса, молока, яєць, що поставить під загрозу продовольчу безпеку країни. В той же час повна відмова від оподаткування доходів від реалізації сільськогосподарської продукції не відповідає сучасному рівню ринкової орієнтованості діяльності та процесам зростання товарності ОСГ. Внаслідок приєднання до особистих селянських господарств земельних часток (паїв) утворюються господарства, землеволодіння яких перевищує площі окремих ФГ. Їх діяльність втрачає свою домінуючу функцію – виробництво сільськогосподарської продукції для особистого споживання – і набуває нового якісного змісту – виробництво з метою отримання доходів, причому для окремих господарств доходи від реалізації сільгосппродукції стали основним джерелом доходу. У зв’язку з цим виникає необхідність у виділенні з загальної сукупності сільських домогосподарств виробників товарної сільськогосподарської продукції та визначенні для них механізму оподаткування доходів.

      Діяльність значної частини сільських домогосподарств останнім часом ґрунтується на тих самих принципах, що і підприємницька – ризик власним капіталом, використання власного майна та коштів в процесі виробництва, самостійне прийняття рішень щодо кількості та видів продукції, вибору постачальників та споживачів продукції, використання праці найманих робітників, виробництво продукції з метою отримання доходу та вільний розподіл прибутку [214, с.113-115]. В цьому контексті діяльність сільських домогосподарств товарного спрямування мало чим відрізняється від діяльності фізичних осіб-підприємців, що обумовлює можливість оподаткування доходів ОСГ в межах дії спрощеної системи. Для цього фізична особа повинна отримати свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та подати заяву (не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного кварталу) на отримання свідоцтва платника єдиного податку.

      Іншим варіантом оподаткування доходів членів сільських домогоспо-дарств від реалізації сільськогосподарської продукції є сплата ПДФО. Водночас ефективність означеного податку залежить від спроможності легалізації економічної діяльності ОСГ та доходів від неї [191, 343]. При трансформації базових принципів прибуткового оподаткування в практичний податковий механізм найбільш складними питаннями є визначення розміру доходу, факту його отримання, встановлення бази оподаткуваня, складу податкових знижок та пільг [187, с. 482].

      На даний час нормами ПКУ передбачено ведення платником податку (тут – ПДФО) книги обліку доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, якщо платник податку зобов'язаний подавати декларацію або має право на повернення надміру сплачених податків (п.176.1, ПКУ). У книзі обліку доходів і витрат платник самостійно зазначає суму отриманих доходів та суму понесених витрат, яка повинна бути підтверджена документально (квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів).

      Проте у другому розділі даної роботи доведено, що документально підтвердити майже 50% витрат сільських домогосподарств, понесених при здійсненні виробництва сільськогосподарської продукції, неможливо. Відповідно оподаткуванню підлягатиме вся сума доходу, яка для виробника сільськогосподарської продукції по суті є виручкою від реалізації, оскільки складовими доходу є витрати, заробітна плата та прибуток фізичної особи.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/17072.html " target="_blank">Ссылке