Диференціація міст та регіонів за розташуванням, наявністю виробничих потужностей, людськими ресурсами та іншими факторами, що впливають на залучення інвестицій, дає змогу вести мову про певний набір конкурентних переваг кожної території. Проте їх наявність не гарантує стовідсоткового використання без наявності ефективної системи реалізації конкурентних переваг. Її значення полягає у тому, що вона є рушійною частиною системи управління, яка забезпечує дієвий вплив на фактори, стан яких зумовлює результат діяльності об’єкту управління.
Під системою реалізації конкурентних переваг регіону пропонуємо розуміти певну сукупність взаємодіючих організаційних та економічних важелів, цільовою функцією якої є забезпечення підвищення конкурентоспроможності регіону.
На нашу думку, доцільно виділяти такі структурні елементи системи реалізації конкурентних переваг регіону:
1. Система забезпечення, яка складається з підсистем нормативно-правового та методичного, ресурсного та наукового забезпечення реалізації конкурентних переваг регіону.
2. Функціональна система, яка базується на здійсненні власне управлінського процесу з використанням загальних функцій управління.
3. Цільова система, яка, власне, базується на визначенні цілей функціонування системи.
Функціональна система реалізації конкурентних переваг представлена поетапним управлінським процесом з виділенням функцій, методів управління, відповідних управлінських рішень та управлінського впливу на цільову систему.
Сучасна практика управління регіональним розвитком показала, що для успішності застосування його інструментів необхідним є взаємоузгодження інтересів усіх його учасників. Ця особливість функціонування регіональних економічних систем, а також необхідність забезпечення довгострокового сталого розвитку регіону в межах держави зумовлює такі принципи застосовування інструментів управління регіональним розвитком:
1. Конституційності та законності.
2. Координації – просторового узгодження цілей, пріоритетів та дій всіх суб’єктів регіонального розвитку.
3. Єдності – неодмінності забезпечення просторової, політичної, економічної, інформаційної, соціальної, гуманітарної цілісності регіону та держави загалом.
4. Децентралізації – збалансованого розподілу владних повноважень з управління розвитком територій між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з переданням відповідних ресурсів.
5. Деконцентрації – перерозподілу владних повноважень у межах системи органів виконавчої влади – від центральних до місцевих.
6. Субсидіарності – прийняття рішень та надання базових суспільних і бізнес-послуг на найближчому до кінцевого споживача рівні за умови максимальної ефективності використання ресурсів.
7. Партнерства – узгодження цілей, пріоритетів і дій суб’єктів регіонального розвитку.
8. Відкритості – прозорості, прогнозованості, передбачуваності діяльності суб’єктів регіонального розвитку.
9. Сталого розвитку – розвитку суспільства, що дозволяє задовольняти потреби нинішнього покоління з урахуванням інтересів майбутніх поколінь.
10. Історичної спадкоємності – врахування та збереження позитивних надбань попереднього розвитку регіонів.
11. Ефективності – максимальної ефективності використання обмежених ресурсів.
12. Результативності – досягнення поставлених цілей застосування.
Реалізація управлінських функцій із забезпечення конкурентоспроможності регіону реалізуються через загальні функції менеджменту, тобто планування, організування, мотивування, контролювання і регулювання, що здійснюється завдяки застосуванню загального інструментарію менеджменту.
Базуючись на ґрунтовному опрацюванні численних теоретико-методологічних положень з розроблення дієвих способів здійснення управлінської діяльності, нами виділено дві групи методів: загальнонаукові і специфічні.
Загальні методи використовують у всіх сферах державного управління економікою, на всіх рівнях державного управління. Спеціальні методи використовують залежно від сфери державного управління економікою, наприклад, методи впливу на кадровий потенціал тобто психологічні, методи опитування, інтерв’ювання.
До загальних методів управління відносять: правові, адміністративні та економічні. Перевага надають економічним, оскільки економіка в цілому є самоналагоджуваною системою, яка діє згідно з об’єктивними законами, а економіка регіону є невід’ємною складовою єдиного народногосподарського комплексу.
До економічних методів управління регіональною економікою належать передусім планування і бюджетно-фінансове регулювання, включаючи ціноутворення на місцеві ресурси.
До адміністративних методів управління відносять різні норми і правила, які використовують у боротьбі з монополізмом, при захисті навколишнього середовища, дотриманні правопорядку, санітарії та пожежної безпеки. Їх слід застосовувати у боротьбі з монополізмом, захисті навколишнього середовища, дотриманні правопорядку, санітарних, пожежних та інших норм і правил, у реалізації місцевих цільових програм тощо.
Переміщення центру уваги в управлінні процесами соціально-економічного розвитку безпосередньо на місця – об’єктивна вимога часу. Вона потребує чіткого розподілу повноважень між ланками управлінського ланцюга: центр – область – район – місто, село, селище і між радами та державними адміністраціями. З цією метою потрібно використовувати правові методи, до яких відносять законодавчі й нормативні акти, різноманітні положення, зокрема про статус області, великих міст, адміністративних районів, про планування, регіональні програми та ін.
Економічні, правові й адміністративні методи слід застосовувати з урахуванням розвитку ринкових відносин і функцій регіонального управління. Динамічність відтворювального процесу та відносна інертність законодавчого об’єктивно зумовлюють відставання у формуванні державної регіональної політики, тому в цих умовах при управлінні регіональною економікою слід звертатися до таких методів, які якщо не ліквідували б, то принаймні пом’якшували вказану суперечність.
Серед усіх загальнонаукових методів до управління процесом забезпечення реалізації конкурентних переваг та підвищення конкурентоспроможності на практиці найдоцільніше застосовувати економіко-математичні методи, що формалізують економічні процеси шляхом математичного моделювання. Це сприяє отриманню більш точних і об’єктивніших результатів дослідження.
Наступним етапом управлінського процесу забезпечення реалізації конкурентних переваг є перетворення методів управління у відповідні управлінські рішення. Управлінське рішення – це результат застосовуваних методів менеджменту, на основі яких організовується і скеровується у певне русло діяльність трудового колективу, що забезпечує досягнення мети, поставленої перед підприємством.
Практикою перевірено, що на сьогодні у більшості регіонів України при прийнятті управлінських рішень керівництво намагається робити ставку на якнайшвидшому отриманні бажаного результату, а не на довготермінову перспективу, що відповідно призводить до відсутності інвестицій в інноваційну діяльність підприємств. Розвиток підприємництва у напрямі максимізації прибутку сприяє ігноруванню критеріїв збільшення вартості власного капіталу як необхідної умови для стійкого розвитку. З огляду на це, необхідно розвивати стратегічне управління, що базується на вартісному підході.
На основі управлінських функцій відбувається формування методів управління. У загальноприйнятому розумінні управлінські методи – це способи і прийоми цілеспрямованого впливу суб’єкта (керуючої системи) на об’єкт (керовану систему) для досягнення поставленої мети.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16903.html " target="_blank">Ссылке
