Світовий досвід оцінки конкурентних переваг та конкурентоспроможності: макроекономічний підхід

     

      Держава не в змозі забезпечити конкурентоспроможність регіонів, не проводячи комплексного аналізу їх економічного становища та наявних умов для комплексного розвитку. Окремими завданнями такого оцінювання є створення підґрунтя для вибору напрямів формування та реалізації конкурентних переваг, визначення сукупності узагальнених індикаторів, що дозволяють дати максимально точну кількісну оцінку динаміки та основних тенденцій у розвитку конкурентних переваг.

      Проведений аналіз робіт теоретиків, що розглядають проблематику конкурентоспроможності, показує, що оцінювання конкурентоспроможності є складним процесом у результаті відсутності загальноприйнятого поняття конкурентоспроможності та його різноманітності, економічних, соціальних, політичних, географічних, культурних й інших відмінностей регіонів, численності, різноманітності та впливових або менш впливових факторів, що визначають конкурентоспроможність. Особливо складно комплексно оцінювати менш впливові фактори, що визначають конкурентоспроможність території. З цих причин кожен метод оцінювання конкурентоспроможності території можна вважати лише відносно точним.

      Слід зазначити, що методи – це підходи до визначення сутності конкурентних переваг, а методики в основному мають кількісне визначення конкурентних переваг.

      У різних джерелах наводяться досить різні методи оцінювання конкурентних переваг, які відображають різні підходи до визначення їх сутності. Проте вони не охоплюють усіх аспектів забезпечення конкурентоспроможності. Для забезпечення інтегрального оцінювання конкурентних переваг доцільним є використання системного, комплексного і нормативного підходів.

      З позицій системного підходу при інтегральному оцінюванні конкурентних переваг об’єктів як систем варто окремо оцінювати фактори зовнішнього оточення і внутрішньої системи, тобто зовнішні і внутрішні чинники [ ].

      З позицій комплексного підходу при оцінці конкурентних переваг регіонів слід враховує технічні (стан матеріально-технічної бази), правові (стабільність демократичних перетворень, системність і обґрунтованість законодавчих актів з різних напрямів права), ринкові (потенціал ринку, сила конкуренції, відкритість, маркетинг), наукові (глибина аналізу економічних законів та закономірностей, законів організації, ширина і глибина застосування наукових підходів, сучасних методів), економічні (рентабельність, стійкість, фінансові інструменти, забезпеченість ресурсами тощо), організаційні (організація виробництва, праці, менеджменту, логістика, організація ринкової інфраструктури), психологічні й інші аспекти забезпечення конкурентоспроможності, а також їх взаємовпливу [84].

      Застосування нормативного підходу до оцінювання буде спонукати організовувати нормування і моніторинг конкретних факторів переваги досліджуваних об’єктів [84].

      Для оцінювання конкурентоспроможності та конкурентних переваг економіки застосовують кількісні (hard data) й якісні (survey data) (експертні й соціологічні) методи. Кількісні базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу показників, які, зокрема,

     відображають обсяги ринку в грошовому чи натуральному виразі, ціни, витрати й фактори, які на них впливають. Цей метод застосовують у своїх дослідженнях, передусім, консалтингові фірми, які оцінюють конкурентоспроможність різних країн світу та виконують конкретні техніко-економічні обґрунтування різних методів і підходів до їх підвищення. Якісний аналіз доповнює кількісний. Його застосування пов’язане із тим, що не всі фактори зростання конкурентних переваг та механізми підвищення конкурентоспроможності можна виміряти кількісними показниками. Цей метод достатньо точний, хоча й дає можливість оцінити явище через певний проміжок часу [ , с. 14].

      У теорії та практиці економічних взаємин існує декілька підходів до визначення конкурентоспроможності економіки і показників, що її характеризують [ ]. Їх можна об’єднати у дві основні групи:

      – оцінювання на основі окремих показників, які характеризують вартісні результати виробництва, чи використання певних ресурсів;

      – оцінювання на основі системного підходу з використанням як статистичних показників, так і результатів моніторингу.

      Безумовним, на наш погляд, є той факт, що найбільш точними є результати, отримані на основі системного підходу, застосування якого вимагає використання експертного методу оцінювання певних аспектів досліджуваної проблеми. Разом із тим постає питання достовірності або об’єктивності одержаних результатів. Сьогодні Уряд України в більшості випадків позбавлений об’єктивної інформації щодо ефективності національного конкурентного середовища, в порівнянні з конкурентним середовищем інших країн. Останній факт робить неможливим підвищення ефективності рішень, які приймаються, що, безумовно, позначається на рівні конкурентоспроможності регіонів і країни в цілому, їх економічному та соціальному розвитку. Проте використання експертного методу також має певні обмеження, на що акцентують увагу Девід Л. Веймер та Ейден Р. Вайнінг у своїй книзі «Аналіз політики. Концепції та практика» [ ]. Зокрема, автори зазначають, що експерти не завжди незалежні від влади, та «працюють у різноманітних структурах над проблемами, що охоплюють широкий діапазон справ – від міських звалищ до національної оборони». Тобто дуже важливими є взаємовідносини між експертом і «замовником» дослідження.

      Оскільки кожна експертна група, яка в такому випадку надає консультативні послуги за певну плату, бажає бути задіяною у майбутніх дослідженнях та консультаціях, цілком природниім є бажання догодити клієнту, надавши бажані результати. Безперечно, це позначається на об’єктивності отриманих оцінок. Водночас несхильними до таких ситуацій є дослідницькі центри із широкою клієнтурою, які прославилися своїми виваженими аналізами, мають дорожать своєю репутацію та кліентурою.

      Таким чином, лише незалежні експерти, громадські організації та інституції міжнародних дослідницьких організацій можуть відігравати роль спостерігачів, основним завданням яких є постійний моніторинг конкурентноспроможності національного ринкового середовища.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16903.html " target="_blank">Ссылке