Методологічні засади дослідження кримінально-правової охорони громадського порядку та моральності
Цінність й унікальність кожної дисертаційної роботи у сфері кримінального права залежить від правильного вибору конкретних методів наукових досліджень, з’ясування їх сутності й призначення [558, с. 25–31]. Тому слід погодитися із М.І. Колосом, що недосконале знання методології та методів наукового пізнання соціальних, зокрема правових, відносин не сприяє своєчасному виявленню проблемних явищ, що підлягають науково обґрунтованому регулюванню або охороні [237, с. 329].
Пріоритетними напрямами розвитку правової науки на 2011–2015 рр. (затверджені постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24 вересня 2010 р. №14-10) визначені, зокрема, методологічні та теоретичні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні в умовах сучасного розвитку [598]. Тому необхідною передумовою наукового дослідження кримінально-правової охорони громадського порядку та моральності є визначення методологічних засад його проведення.
Як відомо, в теорії права методологію наукового дослідження розуміють як системну єдність прийомів, методів і засобів наукового мислення, котра в такій якості являє собою комплекс історично складених раціональних шляхів, засобів і форм руху мислення від незнання до знання, від явища до сутності, від припущення до істини [225, с. 7; 30; 507]. Щодо визначення методології, безумовно, існують й інші наукові погляди [808, с. 43; 124, с. 11]. На думку Ю. В. Голіка, методологія – поняття інтегральне, яке поєднує в собі ряд компонентів: світоглядні та фундаментальні теоретичні концепції, діалектичні закони та категорії, загально- та частково-наукові методи. Метод дає змогу з’ясувати одну зі сторін явища, а методологія дозволяє з’ясувати зміст самого явища. На думку А.Д. Горбузи, І.Я. Козаченка й Є.А. Сухарева, методологія науки кримінально права – це засноване на принципах матеріалізму наукове пізнання (дослідження) сутності кримінально-правових інститутів як специфічних суспільних явищ, що адекватно відбиває їх діалектичний розвиток. Однак, зважаючи на обсяг дослідження, це питання в межах роботи не буде детально розкрито.
На думку В.С. Батиргареєвої, двома складниками методології виступають концептуальні (теоретичні) та процедурні (практичні) підстави організації та проведення наукових пошуків [51, с. 77]. Крім того, використання тільки одного методу не в змозі забезпечити комплексність наукових досліджень, а тому є очевидним, що слід застосовувати різні методи в їх системному поєднанні. Сама ж кількість обрання наукових методів та окреслення меж їх використання залежить від обсягу, змісту й значення того чи іншого кримінально-правового дослідження. Разом із тим проблемою методології кримінального права залишається те, що й досі відсутнє універсальне визначення метода наукового пошуку, єдине розуміння змісту та призначення окремих методів, а також наявна термінологічна різноманітність у позначенні відповідних прийомів (способів) дослідження [106, с. 5]. Так, методом розуміють як спосіб пізнання явищ природи й суспільного життя; прийом або система прийомів, що застосовуються у будь-якій сфері діяльності [511, с. 628]; спосіб отримання наукового результату, шлях пізнання предмета, дослідженням якого займається певна наука [866, с. 715]. Далі розгляньмо думки вчених щодо методів кримінально-правового дослідження.
Слід урахувати справедливу думку М.І. Панова, що дослідження проблем Особливої частини кримінального права неможливе без таких основних методів: діалектичного, системно-структурного аналізу, формально-логічного (догматичного), соціологічного, історичного та порівняльно-правового [556, с. 516]. Н.О. Гуторова також пропонує подібні методи кримінально-правового дослідження: діалектичний, структурно-системного аналізу, догматичний, історико-порівняльний, порівняно-правовий (компаративістський), соціологічний [140, с. 16–28]. О.О. Дудоров виділяє такі наукові методи: історичний, порівняльно-правовий, догматичний, системний, статистичний, спостереження [171, с. 5]. О.В. Козаченко використовує такі методи: філософсько-правового теоретизування, історичний, типологізації, догматичний, системно-функціонального аналізу, компаративного (порівняльного) аналізу, моделювання, конкретно-соціологічний [234, с. 4–5].
Російські криміналісти в основному виділяють такі методи: філософський, догматичний, соціологічний, історично-правовий, порівняльно-правовий [498, с. 30–35; 110, с. 21–23; 740, с. 5–7; 866, с. 715]. Дослідження праць провідних вітчизняних і зарубіжних криміналістів надало можливість М.І. Колосу визначити найбільш застосовувані методи: системно-структурний, догматичний, порівняльно-правовий, історичний, діалектичний, соціологічний, статистичний [237, с. 329].
Не менш складною проблемою є визначення кількості рівнів методології кримінального права та їх складових. У філософській літературі (В.О. Лекторський, B.C. Швирєв, Е.Г. Юдін) вироблена концепція чотирьох рівнів методології пізнання: філософська методологія, загальнонаукові принципи й форми дослідження, конкретно-наукова методологія, методика й техніка дослідження [419, с. 44; 872, с. 40–43]. У юридичній літературі рівні методології, у тому числі й методології правових досліджень, найбільш глибоко досліджені Д.А. Керімовим [226, с. 17]. Учений, в цілому погоджуючись на розподіл методології пізнання на певні рівні, зауважує, що “не можна методологію зводити до простого спостереження й методики відтворення емпіричного матеріалу, що є лише передумовою теоретичного мислення” [225, с. 41]. Тобто науковець виділив тільки три рівні методології. Така позиція підтримується й іншими науковцями [546; 24, с. 25–27]. Так, на думку С.В. Хилюк, існують три загальновизнані рівні методології: філософський (фундаментальний); загальнонауковий (емпіричний, теоретичний та змішаний методи) та конкретно-науковий (догматичний метод) [837, с. 41].
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16749.html " target="_blank">Ссылке
