Система злочинів проти громадського порядку та моральності

     

      Визначення системи злочинів проти громадського порядку та моральності є питанням складним і досить дискусійним. Постановка такого питання стала можливою після прийняття КК України 2001 р., коли законодавець сформулював назву Розділу ХІІ Особливої частини КК України як “Злочини проти громадського порядку та моральності”. Пригадаймо, що за КК УРСР 1960 р. норми про відповідальність за злочини проти моральності окремо не виділялися, а розглядалися як складова норм про відповідальність за злочини проти громадського порядку і містилися у Главі Х “Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я”. Тому, досліджуючи різні класифікації таких злочинів, слід пам’ятати, що до 2001 р. злочини проти моральності найчастіше розглядалися в контексті вивчення злочинів проти громадського порядку.

      Варто пригадати позицію І.М. Даньшина, який запропонував усі злочини проти громадського порядку розділяти на три групи: злочини проти громадського порядку, які посягають на суспільні відносини, що складають його основний зміст ; злочини проти громадського порядку, які характеризуються елементами паразитизму ; злочини проти громадського порядку, які порушують принципи суспільної моральності [147, c. 193–194]. Не зовсім можна погодитися з думкою Л.С. Кучанської, що такої класифікації фактично дотримувався С.С. Яценко [410, c. 119]. Оскільки насправді відомий науковець виділяв на той час п’ять видів злочинів проти громадського порядку [880, c. 39–40] . Тобто відмінність між наведеними класифікаціями полягає не тільки у визначенні певних видів, а й у змістовному наповненні кожного виду певними нормами.

      Близькі до таких позицій і класифікації, наведені іншими вченими в радянський період розвитку кримінально-правової науки [128, 39–40; 173; 445; 592; 183; 409].

      Однак такі класифікації нині мають безпосередньо історичне значення. Тому віддамо увагу сучасним поглядам щодо класифікації злочинів проти громадського порядку та моральності. Існують різні підходи щодо підстав для систематизації злочинів. Поширеною є класифікація за родовим, видовим або безпосереднім об’єктом [804, c. 103]. Трапляється систематизація за такими ознаками, як форма вини, спосіб і місце вчинення злочину, за наслідками, формою вияву злочину тощо. Водночас у теорії кримінального права набули поширеності класифікації злочинів проти громадського порядку та моральності за об’єктом злочинів.

      Зважаючи на те, що за КК РФ норми про відповідальність за злочини проти громадського порядку та моральності розміщені в різних главах (Глава 24 “Злочини проти громадської безпеки та громадського порядку” та Глава 25 “Злочини проти здоров’я населення і суспільної моральності”), російські науковці виділяють окремо види злочинів проти громадського порядку (як підвид злочинів проти громадської безпеки та громадського порядку) та злочинів проти суспільної моральності (як вид злочинів проти здоров’я населення і суспільної моральності). Так, В.С. Комісаров виділяє таку окрему групу злочинів проти громадського порядку: хуліганство, вандалізм [404, c. 298]. Хоч у цьому разі науковець вважає, що хуліганство й вандалізм не слід вважати злочинами проти громадської безпеки, оскільки вони не пов’язані з порушенням відносин громадської безпеки й належать до злочинів, що посягають на суспільну моральність [244, c. 55]. Ця позиція науковця зазнала певної трансформації, оскільки згідно з Федеральним Законом від 8 грудня 2003 р. ст. 213 КК РФ зазнала суттєвих змін. Тому в “Повному курсі кримінального права” В.С. Комісаров передовсім зазначає, що хуліганство переважно посягає на громадську безпеку, ніж на громадський порядок [575, c. 38]. Далі в згаданій роботі російський криміналіст зазначає, що “хуліганство та вандалізм спричиняють суттєву шкоду громадському порядку, який є суспільними відносинами, що склалися на підставі виконання норм права, спрямованих на підтримання громадського спокою та моральності, взаємної поваги, належної поведінки громадян в громадських місцях, відносин у сфері соціального спілкування” [575, c. 164].

      Ю.М. Ткачевський, у свою чергу, пропонує таку класифікацію злочинів проти суспільної моральності: “1) злочини, пов’язані з порушенням сексуальних устоїв суспільства (втягнення у заняття проституцією, організація чи утримання притонів для заняття проституцією, незаконне розповсюдження порнографічних матеріалів чи предметів; 2) злочини, що пов’язані з аморальним ставленням до історії та культури держави: знищення чи пошкодження пам’яток історії та культури, наруга над тілами померлих і місцями їх поховання, жорстоке поводження з тваринами” [404, c. 426]. Крім того, науковець зауважує, що однорідність останньої групи є відносною [404, c. 426]. Л.І. Романова, продовжуючи та розвиваючи це дослідження, запропонувала більш розгорнуту класифікацію злочинів проти суспільної моральності за безпосереднім об’єктом: “1) злочини, що посягають на панівні принципи статевої моралі; 2) злочини, що посягають на пам’ятники історії та культури; 3) злочини, що посягають на суспільну моральність у сфері соціальної пам’яті суспільства та гуманного ставлення до тварин” [575, c. 240]. Проте слід відзначити певні хиби такої класифікації. По-перше, визначаючи систему злочинів проти суспільної моральності, науковець згадує цю назву лише в назві третього виду. Тобто виникає обґрунтоване питання, чи посягають перші два види на суспільну моральність? По-друге, такий вид злочинів, що посягають на пам’ятники історії та культури, має явно невдалу назву. Оскільки класифікація має за критерій саме безпосередній об’єкт, а не предмет злочину. По-третє, останній вид злочинів (“злочини, що посягають на суспільну моральність у сфері соціальної пам’яті суспільства та гуманного ставлення до тварин”) поєднує два різні посягання, що мають різні безпосередні об’єкти.

      У національному кримінальному праві склалася домінуюча думка щодо системи злочинів проти громадського порядку та моральності. Так, більшість науковців здійснює поділ таких злочинів на два види: злочини проти громадського порядку та злочини проти моральності. Хоч й допускається як умовна модель третій вид злочинів, які одночасно посягають на громадський порядок та моральність (ст. 297–299 КК України) [306, c. 254; 410, c. 378].

      Відмінність у цих поглядах лише одна, а саме який критерій береться за основу такої класифікації.

      Так, В.А. Ломако та Р.П. Олійничук поділяють такі злочини за безпосереднім об’єктом [307, c. 359; 535, c. 39], Л.С. Кучанська, І.М. Копотун, Н.О. Горб та І.А. Головко – за видовим об’єктом [306, c. 254; 259, c. 68; 123, c. 67; 122, c. 6], В.О. Навроцький, Б.М. Одайник та С.П. Репецький – за родовим об’єктом [305, c. 446; 638, c. 112; 526, c. 169–172]. Тобто ми бачимо, що науковці використовують як критерій поділу таких злочинів на відповідні групи різновид об’єкта злочину.

      Не заперечуючи вказані позиції, спробуємо з’ясувати, чи є повною класифікація таких злочинів.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16749.html " target="_blank">Ссылке